Я дуже цінував свою дружбу із Вовкою. Ми – однокласники. Наші батьки працюють на авіаційному заводі. Вони теж друзі.
Якось на уроці російської мови ми писали твір на тему “Друзі пізнаються у біді”. Не можу сказати, що я написав хороший твір. Навіть, мабуть, поганий. Це ж така важка тема. А Вовка списав твір у мене. Він взагалі не знав, про що писати. “Добре. Другові треба допомагати, нехай списує”, – подумав я.
На наступному уроці вчителька запитала, хто з нас двох написав цей твір. Я сказав: “Я!” І Вовка сказав: “Я!” “У такому випадку ви обоє одержите одиниці”, – констатувала (яке довге і важке слово!) Надія Іванівна.
Після цього наша дружба, як кажуть, зійшла нанівець. Я нічого не сказав Вовці. Проте у мене більше не виникало бажання з ним грати, гуляти та розмовляти.
Мабуть, треба було кому-небудь розповісти про все. Але мені важко бути щирим. Та і чи лихо це? Можливо, ні. Тільки у мене тепер нема друга.
Я дуже цінував свою дружбу із Вовкою. Ми – однокласники. Наші батьки працюють на авіаційному заводі. Вони теж друзі.
Якось на уроці російської мови ми писали твір на тему “Друзі пізнаються у біді”. Не можу сказати, що я написав хороший твір. Навіть, мабуть, поганий. Це ж така важка тема. А Вовка списав твір у мене. Він взагалі не знав, про що писати. “Добре. Другові треба допомагати, нехай списує”, – подумав я.
На наступному уроці вчителька запитала, хто з нас двох написав цей твір. Я сказав: “Я!” І Вовка сказав: “Я!” “У такому випадку ви обоє одержите одиниці”, – констатувала (яке довге і важке слово!) Надія Іванівна.
Після цього наша дружба, як кажуть, зійшла нанівець. Я нічого не сказав Вовці. Проте у мене більше не виникало бажання з ним грати, гуляти та розмовляти.
Мабуть, треба було кому-небудь розповісти про все. Але мені важко бути щирим. Та і чи лихо це? Можливо, ні. Тільки у мене тепер нема друга.