Мудрими людьми мовлено, що нація не існує як така без носіїв величного творчого начала, без людей, які уособлюють совість, цвіт усього народу. Слава Богу, наш народ має таких творців. Ліна Костенко входила до невеликого кола тих митців, які завжди несли слово правди своєму народові. У доробку поетеси є значна кількість творів, у яких вона розмірковує над суспільною роллю художника, над проблемою "митець і мистецтво". Вірш "Доля" засвідчив розуміння та відчуття суспільного статусу художнього слова, покликання поета в цьому світі:
Я вибрала долю собі сама.
І що зі мною не станеться —
У мене жодних претензій нема
До долі — моєї обраний ці.
Ніби прямим перегуком із "Долею" є вірш "Ти знов прийшла, моя печальна музо".
Ти де була, у Всесвіті чи в Спарті?
Якими віками світилася вві млі?
І по якій несповідимій карті
Знаходиш ти поетів на землі?
Ти їм диктуєш долю, а не вірші,
Твоє чоло шляхетне і ясне
Поети є ж і кращі, і щасливіші,
що ти вибрала мене.
Ліна Костенко багато розмірковує над тим, що ж лишає по собі людина. Як жити? Де відшукати те одвічне, що, збагативши тебе особисто, залишиться у спадок твоєму роду, а відтак народу? Ці роздуми приходять через наплив духовних випробувань, через перевірку в людині її самовідданості життєвому покликанню.
У вірші "Цирк", присвяченому Н. Дуровій, Ліна Костенко сказала такі слова:
Твоє страждання — особиста справа,
Твоє мистецтво — радощі для всіх.
Можливо, підсвідомо вона проектувала їх і на власну долю, на своє мистецтво. Бо щоб стати творцем, не досить просто писати, треба жити. Неповторність Ліни Костенко полягає в усвідомленні й розкритті самоцінності й унікальності кожної суттєвої митті:
Мудрими людьми мовлено, що нація не існує як така без носіїв величного творчого начала, без людей, які уособлюють совість, цвіт усього народу. Слава Богу, наш народ має таких творців. Ліна Костенко входила до невеликого кола тих митців, які завжди несли слово правди своєму народові. У доробку поетеси є значна кількість творів, у яких вона розмірковує над суспільною роллю художника, над проблемою "митець і мистецтво". Вірш "Доля" засвідчив розуміння та відчуття суспільного статусу художнього слова, покликання поета в цьому світі:
Я вибрала долю собі сама.
І що зі мною не станеться —
У мене жодних претензій нема
До долі — моєї обраний ці.
Ніби прямим перегуком із "Долею" є вірш "Ти знов прийшла, моя печальна музо".
Ти де була, у Всесвіті чи в Спарті?
Якими віками світилася вві млі?
І по якій несповідимій карті
Знаходиш ти поетів на землі?
Ти їм диктуєш долю, а не вірші,
Твоє чоло шляхетне і ясне
Поети є ж і кращі, і щасливіші,
що ти вибрала мене.
Ліна Костенко багато розмірковує над тим, що ж лишає по собі людина. Як жити? Де відшукати те одвічне, що, збагативши тебе особисто, залишиться у спадок твоєму роду, а відтак народу? Ці роздуми приходять через наплив духовних випробувань, через перевірку в людині її самовідданості життєвому покликанню.
У вірші "Цирк", присвяченому Н. Дуровій, Ліна Костенко сказала такі слова:
Твоє страждання — особиста справа,
Твоє мистецтво — радощі для всіх.
Можливо, підсвідомо вона проектувала їх і на власну долю, на своє мистецтво. Бо щоб стати творцем, не досить просто писати, треба жити. Неповторність Ліни Костенко полягає в усвідомленні й розкритті самоцінності й унікальності кожної суттєвої митті:
Життя іде і все без коректур,
і як напишеш, так уже і буде.