Метафори з твору "давня весна" була весна весела, щедра, мила, промінням грала, сипала квітки, вона летіла хутко, мов стокрила, за нею вслід співучії пташки! все ожило, усе загомоніло – зелений шум, веселая луна! співало все, сміялось і бриніло, а я лежала хвора й самотна. я думала: "весна для всіх настала, дарунки всім несе вона, ясна, для мене тільки дару не , мене забула радісна весна". ні, не забула! у вікно до мене заглянули від яблуні гілки, замиготіло листячко зелене, посипались білесенькі квітки. прилинув вітер, і в тісній хатині він про весняну волю заспівав, а з ним прилинули пісні пташині, і любий гай свій відгук з ним прислав. моя душа ніколи не забуде того дарунку, що весна дала; весни такої не було й не буде, як та була, що за вікном цвіла.
