ДИТИНСТВО I ЮНIСТЬ ПОЕТА.Павло Григорович Тичина народився в селi Пiски на Чернiгiвщинi в багатодiтнiй сiм'ï сiльського дяка, який був водночас i вчителем "школи грамоти". Вiд батька вiн мав музичну обдарованiсть, вiд матерi - любов до украïнськоï пiснi. Першi роки минули у свiтi чарiвноï природи. Матерiальна скрута змусила батька вiддати дев'ятирiчного Павла до бурси. Довелося хлопцевi самотужки заробляти собi на шматок хлiба: вiн спiвав у Троïцькому хорi мiста Чернiгова. СЛАВА I ТРАГЕДIЯ ПОЕТА.1. Вiтру вiтровiння... (Пiсля виходу перших вiршiв молодого поета з'явилися позитивнi вiдгуки вiдомих письменникiв. Вони вiдзначали оригiнальнiсть стилю Тичини, тематичне розмаïття, красу украïнського слова.) 2. Доби новоï знак. (Революцiя 1917 року не була для Тичини несподiваною. Вiн iз захватом молодостi чекав на неï, мрiяв, що нова доба стане ерою щастя, що всi люди будуть вiльнi, рiвнi. Своïми творами поет заперечував модне в той час декадентство. Враження революцiйних битв захопили творчу уяву митця.) 3. Його шляхи, його болiння... (Революцiя гналася за поетом, як дикий кiнь. Кожна його нова збiрка - це гiмн новiй добi. I нiколи було зупинитися, роздивитися навколо: страшно було побачити голоднi очi помираючих у 1932-1933 рокiв, не хотiлося вiрити у тисячi ешелонiв, якi везли цвiт нацiï на погибель у далекi суворi краï. Заколисувало сумлiння "чуття єдиноï родини", бо голосно зазвучала на знелюднiлих полях "пiсня трактористки", бо "партiя веде" в омрiяне майбуття.) 4. Перетворення "сонячних кларнетiв" на "пофарбовану дудку". (Павло Тичина досяг у Радянському Союзi, здається, всього, про що мiг мрiяти поет. Кожен його рядок друкувався i ставав хрестоматiйним, нагороди сипалися на поета дощем. Вiн ретельно вивчав марксистську фiлософiю, хотiв набутi знання викласти в поетичнiй формi, а з-пiд пера лiзло щось дике i недолуге: Перекочовуючи насичуючись кiлькiсно якiсно перехоплюючись проймаючи взаємно протилежностi прямуєм за законом дiалектики до незмiренного майбутнього. Поет кидався шукати нових форм вiрша, ставив слова у неприродну для них позицiю й отримував абракадабру: ...одна одна турбацiя традицiй пiдрiзацiя колективiзацiя Або: Незборено залiзяно пройти без каяття не спать голубо-сизяно наукою пронизано щоб все було життя. I тiльки на схилi життя Павло Григорович у вузькому колi близьких зiзнався, що в оцiнцi його творчостi об'єктивним був лише Євген Мала-нюк - поет-вигнанець, який сказав, що вiд сонячних кларнетiв Тичини пофарбована дудка зосталась.) ЗНАЧЕННЯ ТВОРЧОСТI ПАВЛА ТИЧИНИ.Та як би там не було, а Тичина був видатним поетом украïнськоï лiтератури. Його раннi твори - це шедеври пейзажноï i любовноï лiрики. Вони показали красу украïнськоï природи, цноту i замрiянiсть першого кохання. У цьому Тичина був i залишився неперевершеним.
Чернiгiвщинi в багатодiтнiй сiм'ï сiльського дяка, який був водночас i
вчителем "школи грамоти". Вiд батька вiн мав музичну обдарованiсть, вiд матерi -
любов до украïнськоï пiснi. Першi роки минули у свiтi чарiвноï
природи. Матерiальна скрута змусила батька вiддати дев'ятирiчного Павла до бурси.
Довелося хлопцевi самотужки заробляти собi на шматок хлiба: вiн спiвав у
Троïцькому хорi мiста Чернiгова.
СЛАВА I ТРАГЕДIЯ ПОЕТА.1. Вiтру вiтровiння... (Пiсля виходу перших вiршiв молодого поета з'явилися
позитивнi вiдгуки вiдомих письменникiв. Вони вiдзначали оригiнальнiсть стилю
Тичини, тематичне розмаïття, красу украïнського слова.)
2. Доби новоï знак. (Революцiя 1917 року не була для Тичини несподiваною.
Вiн iз захватом молодостi чекав на неï, мрiяв, що нова доба стане ерою щастя,
що всi люди будуть вiльнi, рiвнi. Своïми творами поет заперечував модне в
той час декадентство. Враження революцiйних битв захопили творчу уяву митця.)
3. Його шляхи, його болiння... (Революцiя гналася за поетом, як дикий кiнь. Кожна
його нова збiрка - це гiмн новiй добi. I нiколи було зупинитися, роздивитися навколо: страшно було
побачити голоднi очi помираючих у 1932-1933 рокiв, не хотiлося вiрити у тисячi ешелонiв, якi везли цвiт нацiï на
погибель у далекi суворi краï. Заколисувало сумлiння "чуття єдиноï
родини", бо голосно зазвучала на знелюднiлих полях "пiсня трактористки", бо
"партiя веде" в омрiяне майбуття.)
4. Перетворення "сонячних кларнетiв" на "пофарбовану дудку". (Павло Тичина досяг
у Радянському Союзi, здається, всього, про що мiг мрiяти поет. Кожен його рядок
друкувався i ставав хрестоматiйним, нагороди сипалися на поета дощем. Вiн ретельно
вивчав марксистську фiлософiю, хотiв набутi знання викласти в поетичнiй формi, а
з-пiд пера лiзло щось дике i недолуге:
Перекочовуючи насичуючись кiлькiсно якiсно перехоплюючись проймаючи взаємно
протилежностi прямуєм за законом дiалектики до незмiренного майбутнього.
Поет кидався шукати нових форм вiрша, ставив слова у неприродну для них позицiю й
отримував абракадабру: ...одна одна турбацiя традицiй пiдрiзацiя колективiзацiя
Або: Незборено залiзяно пройти без каяття не спать голубо-сизяно наукою пронизано
щоб все було життя.
I тiльки на схилi життя Павло Григорович у вузькому колi близьких зiзнався, що в
оцiнцi його творчостi об'єктивним був лише Євген Мала-нюк -
поет-вигнанець, який сказав, що вiд сонячних кларнетiв Тичини пофарбована дудка
зосталась.)
ЗНАЧЕННЯ ТВОРЧОСТI ПАВЛА ТИЧИНИ.Та як би там не було, а Тичина був
видатним поетом украïнськоï лiтератури. Його раннi твори - це
шедеври пейзажноï i любовноï лiрики. Вони показали красу
украïнськоï природи, цноту i замрiянiсть першого кохання. У цьому Тичина
був i залишився неперевершеним.