Климко прокинувся від холодної роси, що впала йому на босі ноги (видно, кидався уві сні), і побачив над собою скам'яніло-бузкове небо, яким воно буває лише восени на сході сонця, — без жайворіння, без легких з позолотою хмарок по обрію, без усміхненої радості пробудження. Климко підібгав ноги під поли діжур-чини, щоб зогрілися, й онімілою тремтячою рукою дужче розгор-нув солому напроти очей. Він спав під скиртою.
