Немає друзів… всі якось зникли… Немає коханого… сильно посварились… Немає нікого поруч, щоб підтримати неважливим, але так потрібним словом. Здається весь всесвіт проти мене. За спиною відчуваю теплий рідний погляд. Це мій янгол-охоронець. Це – моя мама. У кожного є на небі свій янгол-охоронець, а у мене він є на землі. Мама завжди охороняє мене від негод, небезпеки й зайвих проблем, скидаючи на свої ніжні й тендітні плечі важкий тягар сучасного буття. Вона ніколи в житті не залишить мене. Вона підтримає, до врятує. Життя своє віддасть за своє єдине дитя. Коли важко на душі, коли серце крається і розум тьмяніє від смутку тільки мама може зрозуміти, приголубить, приласкає і пораду слушну дасть. І все стає світліше, наче світ змінився на краще. У мами темне коротке волосся, карі очі, сповнені переживань і гордості за рідну дитину, чорні брови, які підкреслюють сяйво рідних очей, теплі й ніжні руки, які не одну ніч колисали мене на руках. Всі кажуть, що ми схожі як дві краплі води, просто вона трошки нижча за мене. Та все одно ми різні і наші смаки, розуміння, погляди на життя… мама моя наче вогонь: гаряча, запальна, яскрава, а іноді буває небезпечною (коли свариться зі мною). Інколи мені здається, що мама, у віці вже не характерному для такої риси, сповнена юнацького максималізму й романтики, вона й досі вірить у казки та чудеса.
