Український народ, як і кожен народ світу, має свої святині. Однією з таких святинь, національною гордістю нашого народу є творчість Тараса Григоровича Шевченка.
Він уперше заявив про себе як поета, видавши невелику збірку поезій, що мала назву "Кобзар", яка стала символічною і дала друге ім'я поетові.
Із полум'яних творів Кобзаря весь світ дізнався, що є така прекрасна країна — Україна, з IT чудовим, добрим, роботящим народом, прекрасною мовою, піснями, героїчною і трагічною історією.
Тарас Шевченко підніс українську мову, поезію до світового рівня. Про неоціненну роль великого поета в цьому написав Володимир Самійленко у вірші "Українська мова", який присвятив пам'яті Т. Г. Шевченка.
Наша мова — то чудовий діамант, що лежав на дорозі, прибитий пилом, ніким не поміченим. Але знайшлася людина, яка підняла той скарб, витерла його від пилу і вставила у коштовний вінець. І сталося диво — камінь той засіяв ясним промінням, дивуючи весь світ своєю красою. Людина та — Тарас Шевченко, а коштовний діамант — то наша мова.
Син своєї землі, великий поет із болем і співчуттям писав про рабське становище покріпаченого рідного народу і свій талант присвятив боротьбі за його визволення:
...Возвеличу
Малих отих рабів німих,
Я на сторожі коло їх
Поставлю слово.
Величною і трагічною постає історія України зі сторінок поетового "Кобзаря". Автор прославляє лицарів-запорожців — оборонців народної волі, борців за свободу рідної землі.
Гайдамаки, які царськими істориками або замовчувалися, або спотворено зображувалися як розбійники, злодії, "пятно в нашей истории", в поезії Шевченка — мужні народні месники. Завдяки йому "розбійники" стали героями.
Особлива тема у творчості поета — доля його рідної землі, доля України. Скільки прекрасних поетичних шедеврів оспівують невимовну красу української природи:
Здається — кращого немає Нічого в Бога, як Дніпро Та наша славная Вкраїна. Але, пишучи із замилуванням про красу рідної природи, поет ніколи не забував про страждання пригноблених людей, що жили на тій землі. Усі його думи і помисли — про визволення рідного народу від віковічного ярма, про оновлення землі, де
Він уперше заявив про себе як поета, видавши невелику збірку поезій, що мала назву "Кобзар", яка стала символічною і дала друге ім'я поетові.
Із полум'яних творів Кобзаря весь світ дізнався, що є така прекрасна країна — Україна, з IT чудовим, добрим, роботящим народом, прекрасною мовою, піснями, героїчною і трагічною історією.
Тарас Шевченко підніс українську мову, поезію до світового рівня. Про неоціненну роль великого поета в цьому написав Володимир Самійленко у вірші "Українська мова", який присвятив пам'яті Т. Г. Шевченка.
Наша мова — то чудовий діамант, що лежав на дорозі, прибитий пилом, ніким не поміченим. Але знайшлася людина, яка підняла той скарб, витерла його від пилу і вставила у коштовний вінець. І сталося диво — камінь той засіяв ясним промінням, дивуючи весь світ своєю красою. Людина та — Тарас Шевченко, а коштовний діамант — то наша мова.
Син своєї землі, великий поет із болем і співчуттям писав про рабське становище покріпаченого рідного народу і свій талант присвятив боротьбі за його визволення:
...Возвеличу
Малих отих рабів німих,
Я на сторожі коло їх
Поставлю слово.
Величною і трагічною постає історія України зі сторінок поетового "Кобзаря". Автор прославляє лицарів-запорожців — оборонців народної волі, борців за свободу рідної землі.
Гайдамаки, які царськими істориками або замовчувалися, або спотворено зображувалися як розбійники, злодії, "пятно в нашей истории", в поезії Шевченка — мужні народні месники. Завдяки йому "розбійники" стали героями.
Особлива тема у творчості поета — доля його рідної землі, доля України. Скільки прекрасних поетичних шедеврів оспівують невимовну красу української природи:
Здається — кращого немає Нічого в Бога, як Дніпро Та наша славная Вкраїна. Але, пишучи із замилуванням про красу рідної природи, поет ніколи не забував про страждання пригноблених людей, що жили на тій землі. Усі його думи і помисли — про визволення рідного народу від віковічного ярма, про оновлення землі, де
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати
І будуть люде на землі!