-Наші українські письменники чарують своєю творчістю. Мені дуже подобається Леся.У,Тарас,Ш та інші. Творчість цих письменників особлива та найбільше мені подобається Василь Симоненко він народився 8 січня 1935 році в селі Біївці на Полтавщині.Він полюбляв землю людей та найбільше поезію, Ще бувши маленьким хлопчиком він залишився буз батька,Ніяка негода не могла перешкодити хлопцю йти до школи.Серйозний,допитливий таким запамятали його вчителі.Він написав чудові вірші "Лебеді материнства" "Ти знаєш що ти людина" "гей нові колумби й магелани" Його творчість залишається в серцях кожного з нас.
Еміграція... Для українських письменників 30—80-х років XX століття еміграція була трагедією їх життя. Бо це не просто життя за кордоном, це означало заборону повернутись до рідного краю. А хіба може бути щасливим письменник, позбавлений можливості спілкуватися з народом? Звичайно, ні. Однак, як не важко було письменникам-емігрантам, які знали, що їх твори не дійдуть до українського читача, вони писали, щоб народи світу знали, що є така країна — Україна, що є такий народ — український з його болем і стражданням, з його проблемами, які необхідно розв'язати.
Творчість таких письменників-емігрантів, як І. Багряний, Є. Маланюк, У. Самчук, В. Барка, Т. Осмачка, О. Олесь, та багатьох інших — це наша спадщина, твори, які несуть правду про ті часи, твори, в яких історія не переписувалась.
Однією з провідних тем поетів-емігрантів є мотив туги за батьківщиною, мотив викриття тоталітарного режиму, який заважав жити в Україні щасливо і вільно. Тугою за батьківщиною сповнені рядки поезії Т. Осмачки:
Моя Україно, недоля моя,
була ж ти мені дорогою,
а нині тебе вже лишаюся я.
Ох, що ж ти зробила зі мною!
Ніколи письменники-емігранти не поривали духовного зв'язку з Україною. Є. Маланюк в одній зі своїх поезій писав:
Не треба ні празьких бруків,
Ні Праги вулиць просторих.
Все сняться материні руки,
Стара солома рідних стріх.
Українська проза письменників-емігрантів — це трагічна правда про життя нашої нації за часів тоталітарного режиму. "Розстріляним Відродженням" називають мистецьку течію, яка намагалася словом боротись проти системи. Тоталітарна машина жорстоко розправилася з ними: з 259 українських письменників, які друкувалися в тридцятих роках XX століття, у 1938 році залишилось тільки 36.1 лише небагатьом вдалося виїхати за кордон.
-Наші українські письменники чарують своєю творчістю. Мені дуже подобається Леся.У,Тарас,Ш та інші. Творчість цих письменників особлива та найбільше мені подобається Василь Симоненко він народився 8 січня 1935 році в селі Біївці на Полтавщині.Він полюбляв землю людей та найбільше поезію, Ще бувши маленьким хлопчиком він залишився буз батька,Ніяка негода не могла перешкодити хлопцю йти до школи.Серйозний,допитливий таким запамятали його вчителі.Він написав чудові вірші "Лебеді материнства" "Ти знаєш що ти людина" "гей нові колумби й магелани" Його творчість залишається в серцях кожного з нас.
Еміграція... Для українських письменників 30—80-х років XX століття еміграція була трагедією їх життя. Бо це не просто життя за кордоном, це означало заборону повернутись до рідного краю. А хіба може бути щасливим письменник, позбавлений можливості спілкуватися з народом? Звичайно, ні. Однак, як не важко було письменникам-емігрантам, які знали, що їх твори не дійдуть до українського читача, вони писали, щоб народи світу знали, що є така країна — Україна, що є такий народ — український з його болем і стражданням, з його проблемами, які необхідно розв'язати.
Творчість таких письменників-емігрантів, як І. Багряний, Є. Маланюк, У. Самчук, В. Барка, Т. Осмачка, О. Олесь, та багатьох інших — це наша спадщина, твори, які несуть правду про ті часи, твори, в яких історія не переписувалась.
Однією з провідних тем поетів-емігрантів є мотив туги за батьківщиною, мотив викриття тоталітарного режиму, який заважав жити в Україні щасливо і вільно. Тугою за батьківщиною сповнені рядки поезії Т. Осмачки:
Моя Україно, недоля моя,
була ж ти мені дорогою,
а нині тебе вже лишаюся я.
Ох, що ж ти зробила зі мною!
Ніколи письменники-емігранти не поривали духовного зв'язку з Україною. Є. Маланюк в одній зі своїх поезій писав:
Не треба ні празьких бруків,
Ні Праги вулиць просторих.
Все сняться материні руки,
Стара солома рідних стріх.
Українська проза письменників-емігрантів — це трагічна правда про життя нашої нації за часів тоталітарного режиму. "Розстріляним Відродженням" називають мистецьку течію, яка намагалася словом боротись проти системи. Тоталітарна машина жорстоко розправилася з ними: з 259 українських письменників, які друкувалися в тридцятих роках XX століття, у 1938 році залишилось тільки 36.1 лише небагатьом вдалося виїхати за кордон.