Двоє братів-козаків потопаючи, стали просити у Бога прощення за свої гріхи. Найбільшим своїм гріхом вони вважали те, що зневажали батька й матір, своїх рідних та сусідів. Тільки щира материна й батькова молитва до м урятуватися, А за козака-сироту нікому було молитися, нікому було його прощати, тому він потонув, Вони врятувалися, їх викинуло на берег. Прийшли до батьків. Ті їх питьали, яка була дорога, Брати повіли, що хороша, лише у морі тяжко було дивитимся яук потопає той, за кого нікому молитися.
