У творі є багато моментів, що викликають посмішку, навіть сміх. Кумедний сюжет, специфічна мова — усе це допомагає створенню такого ефекту. Ось, наприклад, сцена, коли Мотря залізла на горище Кайдашихи за яйцями, ніби їх знесла її курка, на що Лаврін їй відповів: «Хіба ж ми просили твою курку на наше сідало? Чи шапку перед нею знімали, чи що?» Або сцена, коли Мотря під час сварки виколола око Кайдашисі і зовсім не відчуває за це докорів сумління. Так, вони написані кумедно, гостро, але чи здаються вони смішними? Я гадаю, що ні. Письменник вибрав таку сатиричну форму спеціально для того, щоб краще вплинути на читача, передати йому свою думку.Ще одна сцена, коли Карпо гнався за матір’ю з дрючком, бо вона зачинила в хліві його коня, і зупинився аж біля ставка, крикнувши: «Не так шкода мені матері, як шкода чобіт!» Я переконаний, що за описом цих кумедних на перший погляд сцен, а насправді — сумних і навіть жахливих, ми відчуваємо біль автора за людей, що так занепали. На мою думку, це і є той самий «сміх крізь сльози».
