“ДУМКА” (“Тече вода в синє море”) — один із перших віршів Шевченка, що дійшли до нас. Написаний 1838 у Петербурзі. Автограф невідомий. Вперше надрукований в альманасі “Ластівка” (СПб., 1841. — С. 312–313) як продовження поезії “На вічну пам’ять Котляревському”. Назву — жанрове визначення “Д.” — Шевченко дав творові в “Кобзарі” 1860. Як і в трьох інших “думках” 1838 — “Вітре буйний, вітре буйний”, “Тяжко-важко в світі жити”, “Нащо мені чорні брови”, — у вірші “Тече вода в синє море” яскраво виявились поетичні принципи раннього періоду творчості Шевченка, передусім риси романтичного художнього мислення з його підкресленою орієнтацією на фольклор. Специфіка перших “думок” Шевченка — в граничній перейнятості народнопоетичними мотивами, образами, фольклорними засобами, в особливостях авторського самовираження. Всі чотири “думки” належать до так званої “рольової” лірики, тобто віршів, основним носієм авторської свідомості в яких є ліричний персонаж, у названих творах — об’єктивована паралель до образу ліричного героя, центральної суб’єктної форми Шевченкової поезії, що вперше в ній постане трохи пізніше — в елегії “На вічну пам’ять Котляревському”. Життєва ситуація автора, змалку круглого сироти, недавнього кріпака, долею закинутого на чужину, що зазнав багато поневірянь, характерні для романтичного мислення й такі природні для Шевченкового становища настрої туги, самотності, постійне переживання відчуженості у світі переломлюються в “думках” через типово фольклорні, дуже узагальнені образи й ситуації, які завдяки присутнім у художній свідомості людини фольклорним стереотипам не потребували докладного вмотивування.
Тема “Д.” (“Тече вода в синє море”) — пошуки долі молодим козаком, мотиви й образи, через які ця тема вирішується, мають численні паралелі в народних піснях (серед них популярні пісні “Ой не шуми, луже, зелений байраче”, “Ой не шуми, луже, дубровою дуже”, “Ой зелений дубе, чого нахилився” та ін.). У сфері фольклорного образотворення перебувають і обидва суб’єкти мовлення — розповідач та персонаж-козак. Елементів психологізації образу героя в цьому вірші, на відміну від інших “думок” 1838, не гається, романтичний конфлікт гранично узагальнений і має зовнішній характер — причини відчуженості героя від людей Шевченком не конкретизуються. Водночас орієнтованість на народну поезію не обертається в “Д.” (як і завжди у Шевченка) її копіюванням. Вірш сприймається як твір літературний, передовсім, завдяки властивим уже першим поезіям Шевченка особливій структурній врівноваженості, чіткості, завершеності, — риси, не такі характерні дл творів фольклору з їхньою варіативністю, а також завдяки літературним ознакам віршової організації.
“ДУМКА” (“Тече вода в синє море”) — один із перших віршів Шевченка, що дійшли до нас. Написаний 1838 у Петербурзі. Автограф невідомий. Вперше надрукований в альманасі “Ластівка” (СПб., 1841. — С. 312–313) як продовження поезії “На вічну пам’ять Котляревському”. Назву — жанрове визначення “Д.” — Шевченко дав творові в “Кобзарі” 1860. Як і в трьох інших “думках” 1838 — “Вітре буйний, вітре буйний”, “Тяжко-важко в світі жити”, “Нащо мені чорні брови”, — у вірші “Тече вода в синє море” яскраво виявились поетичні принципи раннього періоду творчості Шевченка, передусім риси романтичного художнього мислення з його підкресленою орієнтацією на фольклор. Специфіка перших “думок” Шевченка — в граничній перейнятості народнопоетичними мотивами, образами, фольклорними засобами, в особливостях авторського самовираження. Всі чотири “думки” належать до так званої “рольової” лірики, тобто віршів, основним носієм авторської свідомості в яких є ліричний персонаж, у названих творах — об’єктивована паралель до образу ліричного героя, центральної суб’єктної форми Шевченкової поезії, що вперше в ній постане трохи пізніше — в елегії “На вічну пам’ять Котляревському”. Життєва ситуація автора, змалку круглого сироти, недавнього кріпака, долею закинутого на чужину, що зазнав багато поневірянь, характерні для романтичного мислення й такі природні для Шевченкового становища настрої туги, самотності, постійне переживання відчуженості у світі переломлюються в “думках” через типово фольклорні, дуже узагальнені образи й ситуації, які завдяки присутнім у художній свідомості людини фольклорним стереотипам не потребували докладного вмотивування.
Тема “Д.” (“Тече вода в синє море”) — пошуки долі молодим козаком, мотиви й образи, через які ця тема вирішується, мають численні паралелі в народних піснях (серед них популярні пісні “Ой не шуми, луже, зелений байраче”, “Ой не шуми, луже, дубровою дуже”, “Ой зелений дубе, чого нахилився” та ін.). У сфері фольклорного образотворення перебувають і обидва суб’єкти мовлення — розповідач та персонаж-козак. Елементів психологізації образу героя в цьому вірші, на відміну від інших “думок” 1838, не гається, романтичний конфлікт гранично узагальнений і має зовнішній характер — причини відчуженості героя від людей Шевченком не конкретизуються. Водночас орієнтованість на народну поезію не обертається в “Д.” (як і завжди у Шевченка) її копіюванням. Вірш сприймається як твір літературний, передовсім, завдяки властивим уже першим поезіям Шевченка особливій структурній врівноваженості, чіткості, завершеності, — риси, не такі характерні дл творів фольклору з їхньою варіативністю, а також завдяки літературним ознакам віршової організації.