Я прочитав поезію В. Симоненка " Лебеді Материнства" Вона мені дуже сподобалася. В ній розповідається про те як мати розповідає колискову синові. Вона спочатку говорить йому про лебедів, потім вона захищає його від "досади" промовляючи " Ой біжи,біжи, досадо, не вертай до хати". Але після цього, вона повертає його в реальний світ " Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу". Вона говорить сину, що не можна зраджувати батьківщину і матір. Також мати говорить " "І якщо впадеш ти на чужому полі, прийдуть з України верби і тополі, стануть над тобою, листям затріпочуть, тугою прощання душу залоскочуть" Ця поезія нагадує мені колискову, тому що мати розповідає синові ніжним голосом про чарівних лебедів і про реальний світ.
В ній розповідається про те як мати розповідає колискову синові. Вона спочатку говорить йому про лебедів, потім вона захищає його від "досади" промовляючи " Ой біжи,біжи, досадо, не вертай до хати". Але після цього, вона повертає його в реальний світ " Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу". Вона говорить сину, що не можна зраджувати батьківщину і матір. Також мати говорить " "І якщо впадеш ти на чужому полі, прийдуть з України верби і тополі, стануть над тобою, листям затріпочуть, тугою прощання душу залоскочуть"
Ця поезія нагадує мені колискову, тому що мати розповідає синові ніжним голосом про чарівних лебедів і про реальний світ.