Я славлю життя людей, що дiють навколо мене, — так писав у своïх записних книжках О.Довженко. Цей вислiв великого майстра слова, всiєï укр. культури, безперечно, можна вважати його творчим i життєвим кредо. Вiн належить до тих укр. письменникiв, чия творча манера органiчно поєднала досягнення реалiзму та романтизму. Що б не робив Довженко митець: знiмав кiно, писав пєси чи сценарiï, створював генiальнi кiноповiстi чи розмiрковував над тисячами питань у своєму Щоденнику завжди вiн залишався митцем глибоко народним, закорiненим у рiдну земля, закоханим у ïï людей i природу. Назавжди в його памятi залишились казковi сiножатi, перший дзвiн коси, медовий запах трав i люди, серед яких народився, з якими рiс, якi до на життєвому шляху. Мабуть, з дитячих лiт мрiяв розповiсти про це, виношував задум довгими роками i втiлив його на сторiнках кiноповiстi З. Д. (1954 — 1955). Цей твiр Довженка цiкавий не лише як власне художнiй, але й як розповiдь про народження митця. Це лiрична оповiдь мудрого фiлософа, полумяного патрiота, генiального художника слова. Тонко вiдчував вiн красу людськоï душi i красу природи, вважав, що без гарячоï любовi до неï людина не може бути людиною творцем. Тому вже на схилi життя захоплено i з синiвською вдячнiстю звертається Довженко до рiки свого дитинства Десни. Колись вона назавжди зачарувала малого Сашка i лишилася для нього зачарованою на все життя. Образ рiки постає перед читачем з перших рядкiв повiстi, власне, з ïï назви, i проходить лейтмотивом через увесь твiр. У ньому сконденсованi для автора краса, болi i радощi народу, його рiдного придеснянського села. Це образ символ великоï i малоï батькiвщини, вiн є головним в образнiй системi твору. Довженко використав традицiйний фольклорний образ рiчки, що символiзує рiку життя, яка тече то швидко i бурхливо, то повiльно i розлого.
своïх записних книжках О.Довженко. Цей вислiв великого майстра
слова, всiєï укр. культури, безперечно, можна вважати його
творчим i життєвим кредо. Вiн належить до тих укр. письменникiв,
чия творча манера органiчно поєднала досягнення реалiзму та
романтизму. Що б не робив Довженко митець: знiмав кiно, писав пєси
чи сценарiï, створював генiальнi кiноповiстi чи розмiрковував над
тисячами питань у своєму Щоденнику завжди вiн залишався митцем
глибоко народним, закорiненим у рiдну земля, закоханим у ïï
людей i природу. Назавжди в його памятi залишились казковi сiножатi,
перший дзвiн коси, медовий запах трав i люди, серед яких народився, з
якими рiс, якi до на життєвому шляху. Мабуть, з дитячих лiт
мрiяв розповiсти про це, виношував задум довгими роками i втiлив його на
сторiнках кiноповiстi З. Д. (1954 — 1955).
Цей твiр Довженка цiкавий не лише як власне художнiй, але й як розповiдь
про народження митця. Це лiрична оповiдь мудрого фiлософа, полумяного
патрiота, генiального художника слова. Тонко вiдчував вiн красу
людськоï душi i красу природи, вважав, що без гарячоï любовi
до неï людина не може бути людиною творцем. Тому вже на схилi життя
захоплено i з синiвською вдячнiстю звертається Довженко до рiки
свого дитинства Десни. Колись вона назавжди зачарувала малого Сашка i
лишилася для нього зачарованою на все життя. Образ рiки постає
перед читачем з перших рядкiв повiстi, власне, з ïï назви, i
проходить лейтмотивом через увесь твiр. У ньому сконденсованi для автора
краса, болi i радощi народу, його рiдного придеснянського села. Це образ
символ великоï i малоï батькiвщини, вiн є головним в
образнiй системi твору. Довженко використав традицiйний фольклорний
образ рiчки, що символiзує рiку життя, яка тече то швидко i
бурхливо, то повiльно i розлого.