Свій геніальній твір – кіноповість «Україна в огні» Олександр Довженко створив у 1943 році. Письменник на власні очі бачив усе, про що писав: бачив, як палали хати і гіркі сльози на очах у молодиць, що лишалися вдовами. У своєму творі він описав страждання народу і формування його волі до перемоги. Але не тільки історичну цінність має кіноповість. Романтична історія про кохання, що почалося на початку війны – одна із сюжетних ліній твору. Молода Олеся не хотіла дістатися німцям і попросила одного з танкістів провести з нею ніч. «Якийсь хвилюючий сором все ж таки сковував і не покидав його, а її неначе ні. Вона і соромилась, і ні... Вона сповняла свій, одній лиш їй начертаний закон». Саме так почували себе герої, але наступні дії дівчини «розтопили лід». Вона приклала руку хлопця до свого серця і цей жест об’єднав їх. Вранці вони мусили розпрощатися, але Олеся була щасливою і казала, що спробує у майбутньому знайти Василя, а він обіцяв їй вернутися. Їхне кохання почалося з прохання і зберігалося протягом всього твору. Поранений і непритомний Василь марив дівчиною, що напоїла його водою з відра і запросила до хати. Навіть роки розлуки не стерли з його почерствілого у боях серця ніжної любові до тендітної Олесі. Сама ж дочка Лавіна Запорожця пережила також багато і рідше згадувала свого першого хлопця, намагаючись вижити у палаючому світі. Вона посивіла, очерствіла и постаріла, але все ж таки повернулася на місце, де колись була її домівка. Там же, у спаленій Тополівці вона знову зустріла танкіста Василя. Вони обидва змінилися, але їх любов такою і лишилася. Чому? Адже любов сильніша, ніж усе інше. Вона торжествує навіть на війні, що і сказав Олександр Довженко.
