В історії українського народу було чимало сторінок, згадувати які не можна без болю в серці, одна з них – кріпацтво, тому не дивно, що ця тема хвилювала багатьох українських письменників. Не була чужою вона й для Марка Вовчка (справжнє ім’я – Марія Вілінська). Цікавою в цьому плані є повість «Інститутка», в якій широко та яскраво показно суперечності між кріпаками та поміщиками, чітко й колоритно розкрито образи поневолених селян і панів-гнобителів. Авторка намагалася максимально показати абсурдність ситуації, коли людина обмежує права іншої людини, знущається з неї, і весь цей світ рабства Марко Вовчок показує через сприйняття його дівчиною-кріпачкою Устиною.У творі протиставляються дві ворожі сторони: по один бік – безправ’я, злидні, муки; по другий – розкіш, безжурне дозвілля, дика сваволя. З одного боку – Устина, Назар, Прокіп, бабуся; з іншого – стара пані, панночка, пан, пани-сусіди. Письменниця пропонує читачеві самому порівняти образи та дійти висновку: кріпацтво – це ганьба людства.Без зайвої сентиментальності Марко Вовчок передає правду кріпацького життя; об’єктивність, емоційність, лаконічність розповіді надають творові певної простоти й цілісності. Саме завдяки цьому повість сприймається як незаперечний правдивий документ часу, а особлива цінність його полягає у викривальному характері «Інститутки».Найповніше, однак, письменниця змалювала образ інститутки, протиставляючи зовнішню вроду внутрішній звироднілості. Це миле з обличчя, а насправді дегенеративне створіння, що бралося «французької освіти», стало прокляттям усіх кріпаків. Її важко назвати людиною, бо вона знущається зі знедолених кріпаків, мало не вбила Устину та внаслідок стає заручницею своєї ж сваволі, жорстокості, цинізму, дурості.У своїй повісті Марко Вовчок дає зрозуміти, що кріпосницька система є ганебною для цивілізованого суспільства. Талант авторки допоміг розкрити характерні риси епохи та втілити їх у реальних образах та показати саму сутність соціальних протиріч.
