Нещодавно я прочитала роман-бестселер американської письменниці Елеонор Портер «Полліанна». Тепер його головна героїня — Полліанна Вітер — мій улюблений герой художньої літератури, а я з легкістю пишу власний твір на тему «Полліанна».
«Завжди радійте», – каже нам апостол Павло. Однак хто в нашому житті дійсно радіє? У мене болить голова, мені не до радості, в мене грошей не вистачає, як тут радіти… А чи можна радіти, якщо у тебе померла мати, потім улюблений батько, і ти — маленька дівчинка, якій ніде жити? Виявляється, можна.
Коли Полліанна була зовсім маленькою, її батько — протестантський пастор — придумав гру «в радість». Сенс гри полягав у тому, щоб знайти радісне у всьому, що б з тобою не сталося. Незабаром Полліанна чудово навчилася грати «в радість». Попри це їй було дуже важко, коли помер її батько. Дівчинку відправили жити до тітки Поллі — рідній сестрі матері, холодної та черствою леді, в якій було жваво тільки почуття обов’язку. Але Полліанна не забула свою гру. Її головна зброя проти неласкавого світу — це щире серце та радісний дух.
Поступово вона завоювала любов багатьох жителів міста. Найостаннішим піддалося серце її тітки. Коли Полліанна потрапила під машину і виявилася прикутою до ліжка, тітка Полі зрозуміла, як багато маленька племінниця для неї значить.
Мені близький світогляд Полліанни. Думки та міркування цієї одинадцятирічної дівчинки вразили мене та глибоко припали до душі. З того часу, як я прочитала цей твір, Полліанна стала моїм улюбленим літературним героєм.
Нещодавно я прочитала роман-бестселер американської письменниці Елеонор Портер «Полліанна». Тепер його головна героїня — Полліанна Вітер — мій улюблений герой художньої літератури, а я з легкістю пишу власний твір на тему «Полліанна».
«Завжди радійте», – каже нам апостол Павло. Однак хто в нашому житті дійсно радіє? У мене болить голова, мені не до радості, в мене грошей не вистачає, як тут радіти… А чи можна радіти, якщо у тебе померла мати, потім улюблений батько, і ти — маленька дівчинка, якій ніде жити? Виявляється, можна.
Коли Полліанна була зовсім маленькою, її батько — протестантський пастор — придумав гру «в радість». Сенс гри полягав у тому, щоб знайти радісне у всьому, що б з тобою не сталося. Незабаром Полліанна чудово навчилася грати «в радість». Попри це їй було дуже важко, коли помер її батько. Дівчинку відправили жити до тітки Поллі — рідній сестрі матері, холодної та черствою леді, в якій було жваво тільки почуття обов’язку. Але Полліанна не забула свою гру. Її головна зброя проти неласкавого світу — це щире серце та радісний дух.
Поступово вона завоювала любов багатьох жителів міста. Найостаннішим піддалося серце її тітки. Коли Полліанна потрапила під машину і виявилася прикутою до ліжка, тітка Полі зрозуміла, як багато маленька племінниця для неї значить.
Мені близький світогляд Полліанни. Думки та міркування цієї одинадцятирічної дівчинки вразили мене та глибоко припали до душі. З того часу, як я прочитала цей твір, Полліанна стала моїм улюбленим літературним героєм.