Гончар передає все це лаконічно, задумливо, з печаллю: “Померкло, стерлося все. Навіть те, що звуть незабутнім першим коханням. Чому ж ця випадкова зустріч, єдиний погляд, єдина ява у великій драмі війни, чому вона не меркне і, відчуваю, ніколи не померкне?”
Розмова ведеться від першої особи. Уявний діалог героя з красунею Терезою не має чітких контурів, бо не можна воскресити його в пам’яті:
Я. Нікуди тепер ми не будемо спішити, як тоді взимку. Тоді ми майже ні про що не встигли поговорити. Лютий вітер, шугаючи в скелях, заважав нам.
Тереза. Зараз ми маємо час. Зараз я доскажу вам усе недоказане тоді. Слухайте ж! Чуєте, як лущать зелені спини гір, гріючись на сонці?
А небо над нами, весняне й високе, гуде од вітру, мов блакитний дзвін!.. Слухайте ж!
Автор уміє заінтригувати, захопити несподіваним сюжетом, цим і приваблює читача..
Відповідь:
Пояснення:
Гончар передає все це лаконічно, задумливо, з печаллю: “Померкло, стерлося все. Навіть те, що звуть незабутнім першим коханням. Чому ж ця випадкова зустріч, єдиний погляд, єдина ява у великій драмі війни, чому вона не меркне і, відчуваю, ніколи не померкне?”
Розмова ведеться від першої особи. Уявний діалог героя з красунею Терезою не має чітких контурів, бо не можна воскресити його в пам’яті:
Я. Нікуди тепер ми не будемо спішити, як тоді взимку. Тоді ми майже ні про що не встигли поговорити. Лютий вітер, шугаючи в скелях, заважав нам.
Тереза. Зараз ми маємо час. Зараз я доскажу вам усе недоказане тоді. Слухайте ж! Чуєте, як лущать зелені спини гір, гріючись на сонці?
А небо над нами, весняне й високе, гуде од вітру, мов блакитний дзвін!.. Слухайте ж!
Автор уміє заінтригувати, захопити несподіваним сюжетом, цим і приваблює читача..