Рукописний збірник з текстом «Слова» зберігався в бібліотец Ярославського монастиря, скасованого указом Катерини II 1787 р. Архимандрит монастиря Іоїль Биковський, народження 1726 р., вихідець з Білорусі, вихованець Києво-Могилянської академії, був переведений на пенсію й лишався в монастирі до смерті (1798). До збірника входили хронограф, «Сказання про Індійське царство», «Повість про Акира Премудрого», «Девгенієве діяння» та «Слово».
Чому твір пройшов мало помітним
Написане невдовзі після походу 1185 р.
. «Слово» було написано в кінці XII століття, невдовзі після описуваної події (часто датується тим же 1185 роком, рідше 1-2 роками пізніше).
Пройшло малопомітним через такі причини:
- Історичні обставини XII-XIII ст. - княжі усобиці, половецькі набіги, навала ординців зі сходу. Списки зникають;
- Після татаро-монгольської навали твір втрачає політичну актуальність, стоїть окремо в естетичній системі через нетрадиційність форми, складність мови;
- Присвячене порівняно незначній події, ще й не розповідало про неї, а обговорювало її науку.
Самоназва: слово, повість, піснь. Автор відчуває, ніби він виголошує твір, а не пише його. Штучне й вільне дихання усної мови. Доступні й фольклорні образи. Звернення до слухачів: «не ліпо ни бяшеть, братіє», «почнем же, братіє». До кола слухачів вводить і сучасників, і людей минулого.
Автор літописного оповідання – сумлінний книжник, котрий викладає «дійсну» історію, як вона збулася реально. При цьому він пам’ятає, що є християнином, отож цитування Святого Письма, монолог Ігоря, в якому розкривається «гнів божий» за сподіяні справи, – то цілком пасує до образу благовірного літописця
Слово о полку Игореве" — шедевр древней литературы, произведение, проникнутое нежной и сильной любовью к родине, было открыто в начале 90-х годов XVIII века. Рукописный список "Слова" был найден известным любителем и собирателем русских древностей графом А.И. Мусиным-Пушкиным в сборнике, поступившем из Ярославля, из Ярославского монастыря. Граф заинтересовался находкой и принялся изучать текст. Он показал рукопись своим друзьям — директору Московского архива Коллегии иностранных дел, историку Н.Н. Бантыш-Каменскому и его А.Ф. Малиновскому. В качестве консультанта был привлечен известный историк и писатель Н.М. Карамзин. По совету Карамзина и Малиновского Мусин-Пушкин решил опубликовать текст. В 1800 году "Слово" было издано. Это стало большим событием в литературной и культурной жизни русского общества начала XIX века. Сразу же началось интенсивное изучение и освоение памятника. Рукопись "Слова" вскоре погибла во время московского пожара 1812 года вместе со всем собранием рукописей Мусина-Пушкина и его библиотекой. "Слово о полку Игореве" посвящено походу князя Игоря Святославича Новгород-Северского, предпринятому им в 1185 году против половцев.
Объяснение:
Рукописний збірник з текстом «Слова» зберігався в бібліотец Ярославського монастиря, скасованого указом Катерини II 1787 р. Архимандрит монастиря Іоїль Биковський, народження 1726 р., вихідець з Білорусі, вихованець Києво-Могилянської академії, був переведений на пенсію й лишався в монастирі до смерті (1798). До збірника входили хронограф, «Сказання про Індійське царство», «Повість про Акира Премудрого», «Девгенієве діяння» та «Слово».
Чому твір пройшов мало помітним
Написане невдовзі після походу 1185 р.
. «Слово» було написано в кінці XII століття, невдовзі після описуваної події (часто датується тим же 1185 роком, рідше 1-2 роками пізніше).
Пройшло малопомітним через такі причини:
- Історичні обставини XII-XIII ст. - княжі усобиці, половецькі набіги, навала ординців зі сходу. Списки зникають;
- Після татаро-монгольської навали твір втрачає політичну актуальність, стоїть окремо в естетичній системі через нетрадиційність форми, складність мови;
- Присвячене порівняно незначній події, ще й не розповідало про неї, а обговорювало її науку.
Самоназва: слово, повість, піснь. Автор відчуває, ніби він виголошує твір, а не пише його. Штучне й вільне дихання усної мови. Доступні й фольклорні образи. Звернення до слухачів: «не ліпо ни бяшеть, братіє», «почнем же, братіє». До кола слухачів вводить і сучасників, і людей минулого.
Автор літописного оповідання – сумлінний книжник, котрий викладає «дійсну» історію, як вона збулася реально. При цьому він пам’ятає, що є християнином, отож цитування Святого Письма, монолог Ігоря, в якому розкривається «гнів божий» за сподіяні справи, – то цілком пасує до образу благовірного літописця
"Слово о полку Игореве" посвящено походу князя Игоря Святославича Новгород-Северского, предпринятому им в 1185 году против половцев.