Жульєн поринув у глибоку задуму і ледве відповідав на палкі Матильдині пестощі. Він був мовчазний і похмурий», а Матильда не сміла спитати його про причину такого настрою. У її душу прокралось щось схоже на жах. «Ця черства душа тепер пізнала у своєму коханні все, що властиве пристрасті...»
Жульєн отримав від маркіза двадцять тисяч франків, а абат Пірар подбав про те, щоб Жульєна визнали позашлюбним сином багатого вельможі пана де ла Вернея.
Незабаром Жульєн відправився у найблискучіший гусарський полк. «Його коні, мундир, лівреї його слуг були в такому бездоганному порядку, що зробили б честь найвимогливішому англійському вельможі». Він уже підраховував, коли стане командиром полку, думав тільки про славу і про свого сина.
І саме тоді від Матильди надійшов лист, у якому вона благала і вимагала негайно приїхати. Жульєн дістав відпустку і прибув у палац де ла Моля. Матильда, побачивши його, забула про все і кинулася йому в обійми. Із сльозами на очах вона передала йому лист батька, у якому маркіз повідомляв, що відмовляється від усіх своїх намірів щодо весілля. А потім Матильда передала Жульєну лист від пані де Реналь, у якому було написано, що пан Сорель «прагнув завоювати собі певне становище у світі й вийти в люди, вдаючись з цією метою до найвитонченішого лицемірства й звабивши слабу й нещасну жінку». Далі пані де Реналь писала, що Жульєн не визнає ніяких законів релігії і «сіє скрізь нещастя і вічне каяття».
Прочитавши довгий і напіврозмитий слізьми лист, Жульєн скочив у поштову карету і помчав у Вер’єр. Там він купив пару пістолетів, пішов у церкву, наблизився до пані де Реналь, яка молилася, «вистрілив і промахнувся, вистрілив удруге — вона впала».
Объяснение:
Жульєн поринув у глибоку задуму і ледве відповідав на палкі Матильдині пестощі. Він був мовчазний і похмурий», а Матильда не сміла спитати його про причину такого настрою. У її душу прокралось щось схоже на жах. «Ця черства душа тепер пізнала у своєму коханні все, що властиве пристрасті...»
Жульєн отримав від маркіза двадцять тисяч франків, а абат Пірар подбав про те, щоб Жульєна визнали позашлюбним сином багатого вельможі пана де ла Вернея.
Незабаром Жульєн відправився у найблискучіший гусарський полк. «Його коні, мундир, лівреї його слуг були в такому бездоганному порядку, що зробили б честь найвимогливішому англійському вельможі». Він уже підраховував, коли стане командиром полку, думав тільки про славу і про свого сина.
І саме тоді від Матильди надійшов лист, у якому вона благала і вимагала негайно приїхати. Жульєн дістав відпустку і прибув у палац де ла Моля. Матильда, побачивши його, забула про все і кинулася йому в обійми. Із сльозами на очах вона передала йому лист батька, у якому маркіз повідомляв, що відмовляється від усіх своїх намірів щодо весілля. А потім Матильда передала Жульєну лист від пані де Реналь, у якому було написано, що пан Сорель «прагнув завоювати собі певне становище у світі й вийти в люди, вдаючись з цією метою до найвитонченішого лицемірства й звабивши слабу й нещасну жінку». Далі пані де Реналь писала, що Жульєн не визнає ніяких законів релігії і «сіє скрізь нещастя і вічне каяття».
Прочитавши довгий і напіврозмитий слізьми лист, Жульєн скочив у поштову карету і помчав у Вер’єр. Там він купив пару пістолетів, пішов у церкву, наблизився до пані де Реналь, яка молилася, «вистрілив і промахнувся, вистрілив удруге — вона впала».