По дорозі зустрічає діда Прокопа, вони разом їдуть по солому. Дід любить внука, цікавиться його шкільними успіхами.
Його настанови пристосовуватися до життя («А треба — в людях. Та отак побіля них, отак... Того — ліктем, того — почотом... Гульк — уперед вийшов»), помічати, що погано лежить («Це як путнє щось побачиш — дощечку, скажімо, або гвіздочок — тоді бери»), не дуже зрозумілі доброму та вразливому до чужого болю внукові. Подальша розмова ще більше засмутила Олеся.
По дорозі зустрічає діда Прокопа, вони разом їдуть по солому. Дід любить внука, цікавиться його шкільними успіхами.
Його настанови пристосовуватися до життя («А треба — в людях. Та отак побіля них, отак... Того — ліктем, того — почотом... Гульк — уперед вийшов»), помічати, що погано лежить («Це як путнє щось побачиш — дощечку, скажімо, або гвіздочок — тоді бери»), не дуже зрозумілі доброму та вразливому до чужого болю внукові. Подальша розмова ще більше засмутила Олеся.
Объяснение: