Пишні бундючні вельможі були насправді духовними рабами, лакеями царя і цариці. Серед царських прихвостнів ліричний герой побачив і "землячка" з "цинованими ґудзиками", чиновника нижчого рангу. "Мерзенний каламар" добре навчався у столиці брати хабарі й зневажати рідне. Образ цього "просвещенного" малороса, хохла став синонімом людини-перевертня, що по-лакейськи плазує перед панами. Коли Шевченко став відомим поетом, пани не раз за його до себе, неначе якусь дивину. І, перебуваючи на панських бенкетах, Кобзар мав змогу зблизька роздивитися справжнє обличчя псевдонародолюбців, які навіть їздили за кордон, але привезли "великих слів велику силу, та й більш нічого". У творі "І мертвим, і живим..." Шевченко звертається до всіх синів України; рядки цього послання схожі на заповіт, хоча вірш з такою назвою був написаний поетом трохи згодом.
Незнання своєї історії — найтяжчий гріх для народу, говорить Т. Шевченко. І Великий Кобзар гнівно засуджує зневажливе ставлення "малоросійської" інтелігенції до власної історії, до культурної спадщини рідного народу:
... Колись будем
І по-своєму глаголить,
Як німець покаже
Та до того й історію
Нашу нам розкаже...
Історія українського народу уявляється поетові сліпою калікою, старою матір'ю, яку "землячки" віддають на виучку за кордон. Натомість Т. Шевченко закликає своїх земляків жити власним розумом, а не чужим:
Пишні бундючні вельможі були насправді духовними рабами, лакеями царя і цариці. Серед царських прихвостнів ліричний герой побачив і "землячка" з "цинованими ґудзиками", чиновника нижчого рангу. "Мерзенний каламар" добре навчався у столиці брати хабарі й зневажати рідне. Образ цього "просвещенного" малороса, хохла став синонімом людини-перевертня, що по-лакейськи плазує перед панами. Коли Шевченко став відомим поетом, пани не раз за його до себе, неначе якусь дивину. І, перебуваючи на панських бенкетах, Кобзар мав змогу зблизька роздивитися справжнє обличчя псевдонародолюбців, які навіть їздили за кордон, але привезли "великих слів велику силу, та й більш нічого". У творі "І мертвим, і живим..." Шевченко звертається до всіх синів України; рядки цього послання схожі на заповіт, хоча вірш з такою назвою був написаний поетом трохи згодом.
Незнання своєї історії — найтяжчий гріх для народу, говорить Т. Шевченко. І Великий Кобзар гнівно засуджує зневажливе ставлення "малоросійської" інтелігенції до власної історії, до культурної спадщини рідного народу:
... Колись будем
І по-своєму глаголить,
Як німець покаже
Та до того й історію
Нашу нам розкаже...
Історія українського народу уявляється поетові сліпою калікою, старою матір'ю, яку "землячки" віддають на виучку за кордон. Натомість Т. Шевченко закликає своїх земляків жити власним розумом, а не чужим:
Объяснение: