Пісня про рушник А. Малишка - гімн материнській любові Поезія А. Малишка завжди була і, сподіваюсь, буде дуже популярною в народі, бо простота і прозорість її форми, тематика, мова близькі як сучасникам поета, так і нам, його нащадкам. Це, мабуть, тому, що у своїх творах митець порушував морально-етичні та загальнолюдські проблеми сучасності. Гімном материнства називають величну поезію А. Малишка "Пісня про рушник". Ця поезія - це сповідь-спогад ліричного героя, пройнята материнським теплом і синівською вдячністю. У поезії матір дарує синові рушник, вишиваний як символ життєвої дороги, на якому "росяниста доріжка, і зелені луги, й солов'їні гаї". Цей рушник пов'язаний із життєвою долею ліричного героя і з образом найближчої і найсвятішої для кожної людини - образом матері. Рідна мати моя, ти ночей не доспала І водила мене у поля край села, І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала, І рушник вишиваний на щастя дала... У творі образ матері - це символ чистоти і любові, це образ матері-берегині, яка дала нам життя, мудро формувала наші почуття, творила людину. Ліричний герой поезії з великою теплотою згадує рідну матір, її безсонні ночі над колискою сина, її намагання прилучити дитину до всього прекрасного, людяного, її сокровенне бажання бачити дитину щасливою. У його матері "незрадлива ласкава усмішка", бо вона уміє прощати і наставляти, жаліти. У матері - "засмучені очі", бо вона відриває від свого серця дитину й посилає її у великий світ, "в дорогу далеку". А на цій дорозі будуть і радість, і смуток, і печаль: І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю: І дитинство, й розлука, і вірна любов...
