родичі, рід, всі ми з цих слів, бо ми — українці. ми одного роду, і створила природа цей рід щирим серцем, щирим душею, розважливим, терплячим, дружелюбним і мирним у ставленні до інших народів, із працелюбними руками. ми ніколи не були , завойовниками, наші руки не осквернив загарбницький меч, наша совість не заплямована пожежами, руїнами, чиїмись сльозами, пригніченням людської гідності, смертю. якщо й брали до рук зброю, то лише для того, щоб захищати свій рідний край.
ми великий народ, але ніколи цим не хизувалися і завжди поважали чужу волю й незалежність, ніколи не ступали за чужий поріг незваними гостями. якби-то так ставилися і до нас. якби-
чи є ще у світі такий великий і стражденний народ? вся наша історія — це постійна присутність у нашому домі незваних гостей-грабіжників: половців, печенігів, татарів, німців, турків, поляків, сильного північного сусіда.
древній, обікрадений народе!
над тобою прошумів розбій.
в. симоненко. "древній, обікрадений народе! "
всі хотіли запрягти в ярмо і поганяли нагайкою тебе, мій народе, на твоїй же неосяжній і родючій землі. але "то не віл був у ярмі, звичайний господарський віл, якого паша й спочинок могли зробити щасливим: ярмо було накладене на шию дикому турові, загнаному, знесиленому, але овіяному ше степовим вітром, із не втраченим іще смаком волі, широких просторів. він йшов у ярмі, скорившись силі, хоч часом із гніву очі йому наливались кров'ю, і тоді він хвицав ногами і наставляв "
на
родичі, рід, всі ми з цих слів, бо ми — українці. ми одного роду, і створила природа цей рід щирим серцем, щирим душею, розважливим, терплячим, дружелюбним і мирним у ставленні до інших народів, із працелюбними руками. ми ніколи не були , завойовниками, наші руки не осквернив загарбницький меч, наша совість не заплямована пожежами, руїнами, чиїмись сльозами, пригніченням людської гідності, смертю. якщо й брали до рук зброю, то лише для того, щоб захищати свій рідний край.
ми великий народ, але ніколи цим не хизувалися і завжди поважали чужу волю й незалежність, ніколи не ступали за чужий поріг незваними гостями. якби-то так ставилися і до нас. якби-
чи є ще у світі такий великий і стражденний народ? вся наша історія — це постійна присутність у нашому домі незваних гостей-грабіжників: половців, печенігів, татарів, німців, турків, поляків, сильного північного сусіда.
древній, обікрадений народе!
над тобою прошумів розбій.
в. симоненко. "древній, обікрадений народе! "
всі хотіли запрягти в ярмо і поганяли нагайкою тебе, мій народе, на твоїй же неосяжній і родючій землі. але "то не віл був у ярмі, звичайний господарський віл, якого паша й спочинок могли зробити щасливим: ярмо було накладене на шию дикому турові, загнаному, знесиленому, але овіяному ше степовим вітром, із не втраченим іще смаком волі, широких просторів. він йшов у ярмі, скорившись силі, хоч часом із гніву очі йому наливались кров'ю, і тоді він хвицав ногами і наставляв "