Сірі лісові ґрунти — тип ґрунтів, що формуються головним чином під лісами(переважно листяними) з трав'янистим покривом в умовах континентального, помірно вологого клімату. Утворюються на лесоподібних покривних суглинках, карбонатних моренах і інших материнських породах, зазвичай багатих кальцієм, в умовах промивного водного режиму.
Всі ці ґрунти тією чи іншою міроюопідзолені, однак процес опідзолення в них протікає слабше, ніж у підзолистих ґрунтах унаслідок малої водопроникності материнських порід, насиченості їх кальцієм тощо. Для них особливо характерне переміщення гуматів калію з верхніх горизонтів у нижні та відкладання там на поверхні структурних відмінностей у вигляді гумусових плівок («лаки», «дзеркала»). У профілі сірих лісових ґрунтів виділяють такі горизонти: Но — лісова підстилка (лише у ґрунтах під лісом); Н — гумусовий потужністю 12—30 см, сірого забарвлення; НЕ — гумусово-елювіальний, з білястою присипкою SiO2; І— ілювіальний з горіхуватою або горіхувато-призматичною структурою (на структурних окремостях наявні гумусові плівки), сіро-бурого забарвлення; С — материнська порода.
Сірі лісові ґрунти здебільшого кислі у верхній частині профілю (зокрема в горизонтах Н, НЕ і верхній частині І), лужні чи нейтральні — у нижній частині горизонту І. Утворилися на суглинкових породах за умов достатнього зволоження. Вміст гумусу в них незначний (3-5 %), їхня природна родючість відносно невисока, однак достатня для вирощування багатьох сільськогосподарських культур.
Підрозділяються на підтипи: ясно-сірі (близькі до дерново-підзолистих ґрунтів), сірі і темно-сірі (подібні до вилугованих чорноземів).
В Україні сірі лісові ґрунти поширені у південній частині Полісся, на півночі лісостепу під ділянками широколистих лісів. [1] За межами України поширені в основному на території Східної Європи таЗахідного Сибіру в північній частині лісостепу (утворюють переривчасту смугу від Карпат до Забайкалля), а також на півдні Канади і на півночі США.
Використовуються під посівисільськогосподарських культур (зернових, технічних, овочевих, плодових).
Всі ці ґрунти тією чи іншою міроюопідзолені, однак процес опідзолення в них протікає слабше, ніж у підзолистих ґрунтах унаслідок малої водопроникності материнських порід, насиченості їх кальцієм тощо. Для них особливо характерне переміщення гуматів калію з верхніх горизонтів у нижні та відкладання там на поверхні структурних відмінностей у вигляді гумусових плівок («лаки», «дзеркала»). У профілі сірих лісових ґрунтів виділяють такі горизонти: Но — лісова підстилка (лише у ґрунтах під лісом); Н — гумусовий потужністю 12—30 см, сірого забарвлення; НЕ — гумусово-елювіальний, з білястою присипкою SiO2; І— ілювіальний з горіхуватою або горіхувато-призматичною структурою (на структурних окремостях наявні гумусові плівки), сіро-бурого забарвлення; С — материнська порода.
Сірі лісові ґрунти здебільшого кислі у верхній частині профілю (зокрема в горизонтах Н, НЕ і верхній частині І), лужні чи нейтральні — у нижній частині горизонту І. Утворилися на суглинкових породах за умов достатнього зволоження. Вміст гумусу в них незначний (3-5 %), їхня природна родючість відносно невисока, однак достатня для вирощування багатьох сільськогосподарських культур.
Підрозділяються на підтипи: ясно-сірі (близькі до дерново-підзолистих ґрунтів), сірі і темно-сірі (подібні до вилугованих чорноземів).
В Україні сірі лісові ґрунти поширені у південній частині Полісся, на півночі лісостепу під ділянками широколистих лісів. [1] За межами України поширені в основному на території Східної Європи таЗахідного Сибіру в північній частині лісостепу (утворюють переривчасту смугу від Карпат до Забайкалля), а також на півдні Канади і на півночі США.
Використовуються під посівисільськогосподарських культур (зернових, технічних, овочевих, плодових).