11 листопада-день, який у багатьох країнах світу вважається національним святом. У Франції та Бельгії - це День перемир'я, в Канаді - День поминання, у Великобританії - День пам'яті, в США - День ветеранів. Згадують жертв війни навіть на Бермудських островах і Маврикії. 11 листопада для багатьох-символ попередження. Армії 38 країн брали участь у баталіях Першої світової: 10 мільйонів загиблих, 20 мільйонів поранених і покалічених, перекроєна карта Європи... і це далеко не повний список наслідків страшної бійні, які повинні були стати цим "попередженням". Для всіх. Для тих, хто вміє вчитися на помилках і своїх, і чужих.
Якщо вірити статистиці, в бойових діях "Великої війни" тим чи іншим чином було задіяно 3/4 населення планети, і гарячі точки відзначалися чи не на всій карті світу. Але одним з епіцентрів найбільш запеклого протистояння судилося стати територіям, історично населеним українцями. Битва, що отримала назву "Галицька операція", відбулася в серпні - вересні 1914 року. Російські генерали тоді змогли реалізувати свій план і вже 21 серпня зайняли Львів. Потім вступили в Східну Галичину, взяли під контроль майже всю Буковину, просунулися в Карпатах. Становище Росії на цих територіях було настільки міцним, що на початку квітня 1915 року Микола II відвідав Львів, а потім - Перемишль. Далі бої йшли зі змінним успіхом: то австро-угорці тіснили росіян, то навпаки. Прийнято було так називати війська противників, хоча насправді не останню роль у бойових порядках грали українські солдати.
У російську армію було мобілізовано близько 3,5 мільйона етнічних українців, які проживали в так званих Малоросійських губерніях. Так, у Харківській губернії було призвано 49,1% чоловічого населення, у Полтавській - 49,4%, Київській - 51,5%. Більшість новобранців відправлялися саме в частині Південно-Західного фронту. Виходило, що на лінії фронту довжиною в 400 кілометрів чи не кожен другий солдат був призваний з українських губерній.
З боку противника в бойових діях також брали участь підрозділи, укомплектовані українцями. "Ненаситність царської імперії загрожує нашому національному життю, яке знайшло захист у конституційному устрої Австрійської імперії", - йшлося в Маніфесті головної української ради, створеної на початку серпня 1914 року у Львові. На заклик ГУР вступати до лав добровольців відгукнулися понад 2000 осіб, з яких був сформований Український Легіон, пізніше він став іменуватися як легіон Українських Січових Стрільців. Всього ж з 6,5 мільйона проживали на території Австро-Угорщини українців було мобілізовано 300 тисяч осіб (близько 9% від чисельності всієї австро-Угорської армії).
Скільки всього українців взяло участь у цій війні, можна лише припускати, так само як і судити про втрати. Але різні підрахунки майже напевно свідчать-загинуло в тій, майже забутій зараз війні близько півмільйона українців.
11 листопада-день, який у багатьох країнах світу вважається національним святом. У Франції та Бельгії - це День перемир'я, в Канаді - День поминання, у Великобританії - День пам'яті, в США - День ветеранів. Згадують жертв війни навіть на Бермудських островах і Маврикії. 11 листопада для багатьох-символ попередження. Армії 38 країн брали участь у баталіях Першої світової: 10 мільйонів загиблих, 20 мільйонів поранених і покалічених, перекроєна карта Європи... і це далеко не повний список наслідків страшної бійні, які повинні були стати цим "попередженням". Для всіх. Для тих, хто вміє вчитися на помилках і своїх, і чужих.
Якщо вірити статистиці, в бойових діях "Великої війни" тим чи іншим чином було задіяно 3/4 населення планети, і гарячі точки відзначалися чи не на всій карті світу. Але одним з епіцентрів найбільш запеклого протистояння судилося стати територіям, історично населеним українцями. Битва, що отримала назву "Галицька операція", відбулася в серпні - вересні 1914 року. Російські генерали тоді змогли реалізувати свій план і вже 21 серпня зайняли Львів. Потім вступили в Східну Галичину, взяли під контроль майже всю Буковину, просунулися в Карпатах. Становище Росії на цих територіях було настільки міцним, що на початку квітня 1915 року Микола II відвідав Львів, а потім - Перемишль. Далі бої йшли зі змінним успіхом: то австро-угорці тіснили росіян, то навпаки. Прийнято було так називати війська противників, хоча насправді не останню роль у бойових порядках грали українські солдати.
У російську армію було мобілізовано близько 3,5 мільйона етнічних українців, які проживали в так званих Малоросійських губерніях. Так, у Харківській губернії було призвано 49,1% чоловічого населення, у Полтавській - 49,4%, Київській - 51,5%. Більшість новобранців відправлялися саме в частині Південно-Західного фронту. Виходило, що на лінії фронту довжиною в 400 кілометрів чи не кожен другий солдат був призваний з українських губерній.
З боку противника в бойових діях також брали участь підрозділи, укомплектовані українцями. "Ненаситність царської імперії загрожує нашому національному життю, яке знайшло захист у конституційному устрої Австрійської імперії", - йшлося в Маніфесті головної української ради, створеної на початку серпня 1914 року у Львові. На заклик ГУР вступати до лав добровольців відгукнулися понад 2000 осіб, з яких був сформований Український Легіон, пізніше він став іменуватися як легіон Українських Січових Стрільців. Всього ж з 6,5 мільйона проживали на території Австро-Угорщини українців було мобілізовано 300 тисяч осіб (близько 9% від чисельності всієї австро-Угорської армії).
Скільки всього українців взяло участь у цій війні, можна лише припускати, так само як і судити про втрати. Але різні підрахунки майже напевно свідчать-загинуло в тій, майже забутій зараз війні близько півмільйона українців.