Павло Григорович Тичина — дуже своєрідний поет, неповторний, не схожий на жодного із митців світової літератури. Він був обдарованою особистістю, багатоплановою, змістовною і, звичайно, завжди шукав актуальні теми й нові форми. Справді гідний подиву творчий злет молодого Тичини ще на межі 20-х років XX сторіччя, адже його «Сонячні кларнети», «Золотий гомін », « Замість сонетів і октав » — це не тільки надзвичайні поетичні звершення, але й справжній духовний подвиг. Це дійсно висока поезія!Джерелом невичерпного творчого натхнення був для письменника його рідний волелюбний край, напоєна мудрістю й силою загадкова Чернігівщина, чарівна мова земляків, які говорили, наче співали, сплітаючи воєдино мову й мелодію, чудова природа батьківської землі.Образи природи — це тема більшості віршів Павла Тичини, адже природа для поета завжди була чимось незмірно більшим, ніж простий фон подій, який він змальовує, ніж звичайний пейзаж. Саме до природи, наче до близького друга, він іде зі своїми радощами й сумом. Серед лугів і гаїв гаючи, як вженуть вітри, мов,буйні тури», як «тополі арфи гнуть», він, за його власним визначенням, ставив у душі світлий парус, бо відчував «в серці сум».
