Я упевнена, що будь-яка людина, яка почула або прочитала десь, що в якому-небудь морі плаває велика нафтова пляма, подумає: "А мені яке діло? І так турбот повно!" Ця ж людина вихідного дня йде зі своєю родиною до лісу — відпочити на природі. Йдучи, залишає після себе купу сміття і непотушене багаття. Ну й що? Адже до величезної кількості нафти в морі їй немає ніякого діла... Про те, що наша планета переживає екологічну кризу, я, звичайно, чула. Хоча, як і більшість людей, не замислювалася про це. Вирубують ліси? Ну й що? Адже те, що видно з мого вікна, не зріділо! Забруднюються ріки? Я плаваю в басейні і п'ю мінеральну воду. Винищуються тварини? А мій кіт Маркіз живий-здоровий. Якось, відпочиваючи влітку на дачі, я пішла викупатися в ставку — басейнів у нас у селищі немає. Ледве ввійшла у воду, як відчула сильний біль у ступні правої ноги. Вилізла на берег і оглянула ногу. Ну, так і є, чимось порізалася. Я кульгала кілька днів і думала: "Ну хто кинув у воду іржаву залізяку? Кому таке спало на думку?" Потім зрозуміла, що таке спало на думку такій же людині, як і я. Людині, котра вважала, ніби екологія — це щось таке, що її не стосується. Виходить, що стосується всіх. Чому ми не звертаємо уваги на те, що діється навколо нас? Чому не рятуємо власний "будинок" — нашу Землю? Чому не шануємо природу, яка береже нас? Хоча, звичайно, зараз багато говорять про необхідність оберігати і захищати навколишнє середовище. Чи не пізно? Хочеться вірити, що ні. Іноді мені здається, що апокаліпсис все-таки може гримнути — ми самі знищимо нашу планету. Не комета, не землетрус і не глобальне потепління, а ми — люди. Кимось керує спрага наживи, хтось просто сповідує філософію "пофігізму". Намагаються щось зробити "зелені", але їм мало поки що вдається. Я розумію, усі заводи з їхніми трубами, що димлять, не зупиниш, кількість автомобілів з їхніми вихлопними газами не зменшиш. Але якщо кожний буде хоча б кидати банки від "кока-коли" і палички від морозива в урни, не залишати в лісі купи сміття після пікніка, ретельно загасить багаття — це вже буде добре.
Про те, що наша планета переживає екологічну кризу, я, звичайно, чула. Хоча, як і більшість людей, не замислювалася про це. Вирубують ліси? Ну й що? Адже те, що видно з мого вікна, не зріділо! Забруднюються ріки? Я плаваю в басейні і п'ю мінеральну воду. Винищуються тварини? А мій кіт Маркіз живий-здоровий.
Якось, відпочиваючи влітку на дачі, я пішла викупатися в ставку — басейнів у нас у селищі немає. Ледве ввійшла у воду, як відчула сильний біль у ступні правої ноги. Вилізла на берег і оглянула ногу. Ну, так і є, чимось порізалася. Я кульгала кілька днів і думала: "Ну хто кинув у воду іржаву залізяку? Кому таке спало на думку?" Потім зрозуміла, що таке спало на думку такій же людині, як і я. Людині, котра вважала, ніби екологія — це щось таке, що її не стосується. Виходить, що стосується всіх.
Чому ми не звертаємо уваги на те, що діється навколо нас? Чому не рятуємо власний "будинок" — нашу Землю? Чому не шануємо природу, яка береже нас? Хоча, звичайно, зараз багато говорять про необхідність оберігати і захищати навколишнє середовище. Чи не пізно? Хочеться вірити, що ні.
Іноді мені здається, що апокаліпсис все-таки може гримнути — ми самі знищимо нашу планету. Не комета, не землетрус і не глобальне потепління, а ми — люди. Кимось керує спрага наживи, хтось просто сповідує філософію "пофігізму". Намагаються щось зробити "зелені", але їм мало поки що вдається.
Я розумію, усі заводи з їхніми трубами, що димлять, не зупиниш, кількість автомобілів з їхніми вихлопними газами не зменшиш. Але якщо кожний буде хоча б кидати банки від "кока-коли" і палички від морозива в урни, не залишати в лісі купи сміття після пікніка, ретельно загасить багаття — це вже буде добре.