Вступ. Осінь завжди зачаровує серце людини незбагненністюкольорів і відтінків, а ще дивовижною неповторністюкраси природи. Кожен день не схожий на попередній. Віндивує, дарує нові кольори і форми, тривожить сумнимизвуками і подіями, бо кожного дня відбуваються зміни. Тонебо синє-синє, безмежне і бездонне, то пливуть по ньомудивні хмарки, то стало воно сірим і сумним, задощилогустим дощиком, все втратило свої кольори, то зновузасміялося сонце з висоти, розфарбувало дивосвіт ізігріло все довкола, ніби літо повернулося... Заблищатьпавутинки бабиного літа і натягнуться між гіллям, мовсрібні струни, вітер зачепить їх, і зазвучить чарівнасимфонія осені. А піднімеш голову вгору, там пташкилетять у вирій, і сумно стає на душі.
