Казка про те, як Крапелька і Капітошка подорожували між землею і небом
Одного ранку в лісі з'явився Капітошка. З березового листа, що тремтів від вітра, впала крапля на лист лопуха, звідти скотилася, прихопивши ще одну, на росисту травинку. І ось на ній захитався прозорий кругловидий веселун. Він переливався на травинці та вітався з жуками і мурахами, що пробігали повз. Опівдні стало припікати сонце, і поруч з Капітошкою приземлився джміль, щоб напитися.
Бешкетник схопив волохатого звіра за лапки і злетів високо. А потім опинився в надрах запашної квітки. Там, влаштувавшись на м'якій тичинці, він і задрімав. Розбудив його чийсь плач. На краю квітки висіла дощова Крапелька і скаржилася, що хоче додому до мами-хмари і до подружок. Гостинний господар запропонував їй найзручнішу тичинку і забулькав-задзвенів колискову, під яку заснув і сам.
З ранку стояла спека. Квітка розкрила свої пелюстки, і Капітошка з крапельками прокинулися і вже летіли легкою парою прямо в небо. Там Крапелька швидко знайшла сестричок і подружок, вони скупчилися , утворивши невелику хмарку. Вони поспішали розповісти, що бачили на землі. А Капітошка нікого не знав: він був народжений з роси і ніколи не бував у небі. Допитливий гість прислухався до розповідей крапельок: хтось потрапив у річку і плавав над нею всю ніч туманом. Або хтось потрапив у грунт і з підземною річкою вибіг до моря, піднявся назад у хмару, бо його випарувало жарке південне сонце.
Оповідань було так багато, хмара пливла так довго, що земля знизу стала кам'янистою. А новеньких ставало все більше.
З великими труднощами знайшов Капітошка свою знайому Крапельку. Він довго умовляв її спуститися вниз, адже вони багато чого ще не бачили. Нарешті, коли земля внизу стала білою, Крапелька засумувала і погодилася. Вони стрибнули з краю хмари, що стала величезною, як гора. Їх підхопив вітер і закрутив. У Капітошки почали рости ручки і ніжки. Дві, три ... шість! Він перетворювався на щось нове, вже не на краплю і не на росу.
Йшов перший сніг. Незабаром йому судилося розтанути під теплим сонцем неквапливої осені. Перетворитися на струмки і калюжі. А потім випаруватися. Тоді Капітошка і Крапелька знову повернуться в хмару з новими розповідями.
Казка про те, як Крапелька і Капітошка подорожували між землею і небом
Одного ранку в лісі з'явився Капітошка. З березового листа, що тремтів від вітра, впала крапля на лист лопуха, звідти скотилася, прихопивши ще одну, на росисту травинку. І ось на ній захитався прозорий кругловидий веселун. Він переливався на травинці та вітався з жуками і мурахами, що пробігали повз. Опівдні стало припікати сонце, і поруч з Капітошкою приземлився джміль, щоб напитися.
Бешкетник схопив волохатого звіра за лапки і злетів високо. А потім опинився в надрах запашної квітки. Там, влаштувавшись на м'якій тичинці, він і задрімав. Розбудив його чийсь плач. На краю квітки висіла дощова Крапелька і скаржилася, що хоче додому до мами-хмари і до подружок. Гостинний господар запропонував їй найзручнішу тичинку і забулькав-задзвенів колискову, під яку заснув і сам.
З ранку стояла спека. Квітка розкрила свої пелюстки, і Капітошка з крапельками прокинулися і вже летіли легкою парою прямо в небо. Там Крапелька швидко знайшла сестричок і подружок, вони скупчилися , утворивши невелику хмарку. Вони поспішали розповісти, що бачили на землі. А Капітошка нікого не знав: він був народжений з роси і ніколи не бував у небі. Допитливий гість прислухався до розповідей крапельок: хтось потрапив у річку і плавав над нею всю ніч туманом. Або хтось потрапив у грунт і з підземною річкою вибіг до моря, піднявся назад у хмару, бо його випарувало жарке південне сонце.
Оповідань було так багато, хмара пливла так довго, що земля знизу стала кам'янистою. А новеньких ставало все більше.
З великими труднощами знайшов Капітошка свою знайому Крапельку. Він довго умовляв її спуститися вниз, адже вони багато чого ще не бачили. Нарешті, коли земля внизу стала білою, Крапелька засумувала і погодилася. Вони стрибнули з краю хмари, що стала величезною, як гора. Їх підхопив вітер і закрутив. У Капітошки почали рости ручки і ніжки. Дві, три ... шість! Він перетворювався на щось нове, вже не на краплю і не на росу.
Йшов перший сніг. Незабаром йому судилося розтанути під теплим сонцем неквапливої осені. Перетворитися на струмки і калюжі. А потім випаруватися. Тоді Капітошка і Крапелька знову повернуться в хмару з новими розповідями.