Онегін, бешкетник ресторанний, «голова гульвіс», «трибун», вважав себе вищим за Зарецького – «бешкетника трактирного», він міг «весело посперечатися, гостро й тупо відповідать». Ось тільки опис витримано не у високому стилі, а знижено вмілим підбором синонімів.
Володимир Ленський, на жаль, поміщик, іще й багатий, отож йому не доводиться заробляти на хліб щоденний. На відміну від розореного Онегіна, який здобув несерйозну домашню освіту, багатий Ленський знання здобув в одному з найкращих університетів Європи. Ось які проблеми він обговорював з Онегіним: «племен минулих договори, плоди наук, добро і зло, і забобони вікові, і таїни гробу вікові, доля і життя..» Про що могли розмовляти поет, хай і не такий обдарований, і світський фат, котрий «не міг… ямб від хорея… відрізнити». Та нічого не вдієш, їм доводилося проводити час разом.
Отже, Ленський був надто багатим, щоб робити щось захоплюватися чимось серйозним, а його другові «знічев’я» «труд упорний… був тоскним».
Онегін давно перестав «закохуватися в обмани», а тримав у своїй бібліотеці книги, «в яких відбився вік і сучасна людина…», та слід, певно, поостерегтися сприймати Євгена Онегіна як людину вищих якостей і можливостей, у нього попереду нічого немає, на відміну від Ленського. І навіть той другий шлях, який можливий для Ленського, шлях звичайного життя звичайного поміщика, вже назажди закритий для молодого егоїста.
Неможливо коротко розкрити протистояння «води й каменю, віршів і прози, льоду й пломеню». Але що стосується Онегіна та Ленського, то їхні взаємини не були дружбою, а лише приятелюванням двох молодиків, мимохіть закинутих на безлюдний острів провінційного дворянства. Друзі знічев’я, Онегін і Ленський мали якось посваритися, а далі брався за справу дурний і невблаганний кодес дворянської чести. Чести знічев’я
Онегін, бешкетник ресторанний, «голова гульвіс», «трибун», вважав себе вищим за Зарецького – «бешкетника трактирного», він міг «весело посперечатися, гостро й тупо відповідать». Ось тільки опис витримано не у високому стилі, а знижено вмілим підбором синонімів.
Володимир Ленський, на жаль, поміщик, іще й багатий, отож йому не доводиться заробляти на хліб щоденний. На відміну від розореного Онегіна, який здобув несерйозну домашню освіту, багатий Ленський знання здобув в одному з найкращих університетів Європи. Ось які проблеми він обговорював з Онегіним: «племен минулих договори, плоди наук, добро і зло, і забобони вікові, і таїни гробу вікові, доля і життя..» Про що могли розмовляти поет, хай і не такий обдарований, і світський фат, котрий «не міг… ямб від хорея… відрізнити». Та нічого не вдієш, їм доводилося проводити час разом.
Отже, Ленський був надто багатим, щоб робити щось захоплюватися чимось серйозним, а його другові «знічев’я» «труд упорний… був тоскним».
Онегін давно перестав «закохуватися в обмани», а тримав у своїй бібліотеці книги, «в яких відбився вік і сучасна людина…», та слід, певно, поостерегтися сприймати Євгена Онегіна як людину вищих якостей і можливостей, у нього попереду нічого немає, на відміну від Ленського. І навіть той другий шлях, який можливий для Ленського, шлях звичайного життя звичайного поміщика, вже назажди закритий для молодого егоїста.
Неможливо коротко розкрити протистояння «води й каменю, віршів і прози, льоду й пломеню». Але що стосується Онегіна та Ленського, то їхні взаємини не були дружбою, а лише приятелюванням двох молодиків, мимохіть закинутих на безлюдний острів провінційного дворянства. Друзі знічев’я, Онегін і Ленський мали якось посваритися, а далі брався за справу дурний і невблаганний кодес дворянської чести. Чести знічев’я