«Щука» Леоніда Глібова показує, що там де є хабарництво, там існує несправедливість, лицемірство, неправда. Саме проти таких людських вад і спрямована байка «Щука». Л. Глібов «Щука» На Щуку хтось бомагу в суд подав, Що буцiм би вона такеҐ виробляла, Що у ставку нiхто життя не мав: Того заïла в смерть, другого обiдрала. Пiймали Щуку молодцi Та в шаплицi Гуртом до суду притаскали, Хоча чуби й мокренькi стали. На той раз суддями були Якiïсь два Осли, Одна нiкчемна Шкапа Та два стареньких Цапа, Усе народ, як бачите, такий Добрячий та плохий. За стряпчого, як завсiгди годиться, Була приставлена Лисиця… А чутка у гаю була така, Що нiби Щука та частенько, Як тiльки зробиться темненько, Лисицi й шле то щупачка, То сотеньку карасикiв живеньких Або линiв гарненьких… Чи справдi так було, чи, може, хто збрехав (Хто ворогiв не мав!), А все-таки катюзi, Як кажуть, буде по заслузi. Зiйшлися суддi, стали розбирать: Коли, i як воно, i що ïй присудити? Як не мудруй, а правди нiде дiти. Кiнцiв не можна поховать… Не довго думали рiшили I Щуку на вербi повiсити звелiли. Дозвольте i менi, панове, рiч держать, Тут обiзвалася Лисиця. Розбiйницю таку не так судить годиться: Щоб бiльше жаху ïй завдать I щоб усяк боявся так робити, У рiчцi вражу Щуку утопити! Розумна рiч! всi зачали гукать. Послухали Лисичку I Щуку кинули у рiчку. 1858
