Розкольників ділить усіх людей на два розряди: одні (їх більшість) мовчазно і покірно підкоряються встановленим порядкам, ніколи не повстаючи проти нього, а інші — «незвичайні люди» (Наполеоны і Магометы) — сміливо повставали проти існуючого ладу, не зупиняючись перед насильством і злочином. Розкольників вирішив, що повинен довести собі і іншим, що він не «тварюка тремтяча», а природжений «володар долі». Вбивство Олени Іванівни Родіон розглядає як експеримент. Ця теорія і є філософський мотив злочину. Усім своїм твором Достоєвський спростовує ідею Раскольникова. Автор розпочинає спростування з того, що Родіону не вдався експеримент над собою, він не зміг без розкаянь совісті переступити через кров, навіть «бридкою, нікому не потрібної старенької». Розкольників приходить до висновку, що раз він не зміг, він не Наполеон. Але і не «тварюка тремтяча». Хто ж тоді? Ось перший аргумент проти його теорії: жодну людину не можна однозначно віднести до «володарів долі» або до «тварюк тремтячим».
Автор розпочинає спростування з того, що Родіону не вдався експеримент над собою, він не зміг без розкаянь совісті переступити через кров, навіть «бридкою, нікому не потрібної старенької». Розкольників приходить до висновку, що раз він не зміг, він не Наполеон. Але і не «тварюка тремтяча». Хто ж тоді? Ось перший аргумент проти його теорії: жодну людину не можна однозначно віднести до «володарів долі» або до «тварюк тремтячим».