Жага свободи навіть у цьому страшному місці не покидала Івана та його тояі ришів: вони підготували вибух, який зруйнував частину огорожі заводу, і частині в’язнів удалося втекти. Тікає й Іван. Як же він розізлився, коли відчув, що хтось продирається через кущі й тихо волає: «Русоо!» Юнак вже втретє намагається втекти і знає, що в такій ситуації краще були самому. Та ше більше розгнівався Іван, коли побачив, що за цим біжить дівчина у такій самій арештантській одежі, як і він. Проте Іван не може відтовхнути слабшого у скрутну хвилину. Він біжить по гострому камінню, лізе на круті гори і… подає таки руку дівчині. І вони починають небезпечний, важкий, Ції межі людських сил шлях до свободи. «Іван дедалі вище ліз на гору, зрідка зупиняючись, щоб почекати дівчину, яка з останніх сил уперто йшла за ним… Прокляті гори! Іван був вдячний ім за недоступність для німецьких мотоциклістів, але вже починав й ненавидіти їх за те, що зони так безжально забирали сили».
