Мельпомена — це муза трагедії. В оді «До Мельпомени» поет упевнений, що є пам’ятники, яким не загрожують ні дощі, ні буревії. Вони — у пам’яті людей, адже йдеться про найкращих, найзнаменитіших діячів в історії людства. Вони — у поетичних рядках, що переживуть віки, бо написав їх талановитий поет.) У вірші присутні автобіографічні відомості «Я — славний з убогого» — Горацій нагадує про своє «заплямоване» походження: адже він був сином колишнього раба.) У вірші Горацій згадує про заслугу в галузі поетичного мистецтва. «Вперше скласти зумів по-італійському Еолійські вірші» — це означає, що Горацій писав латиною, використовуючи віршові розміри, винайдені Сапфо, Архілохом, Алкеєм.) «До Мельпомени» незвичайний вірш, автор зводить пам’ятник собі сам, не чекаючи, доки його увічнять у мармурі чи бронзі. Поет настільки упевнений у своєму таланті, що вважає себе гідним лаврового вінка Мельпомени.
