Я ознайомився з даною темою твору та відразу зробив свої висновки. Скаржитися на долю, звичайно, можна. Це у нашому суспільстві ніхто не забороняє – адже людина вільна проявляти себе, як схоче. Але такого не варто робити. Ось моя думка. І я ладен навести кілька аргументів на її захист.
Во-перше, допоки людина сидить на одному місці та скаржиться на свою долю, в її житті не відбувається ніяких змін на краще. Тобто, її доля аж ніяк не стає кращою. Навкруги такої людини бігають рідні та друзі, знайомі та просто співчутливі люди. Вони намагаються до дають поради, метушаться, жаліють. Так минають роки, а людина все одно сидить верхи на одному тому ж стільці та скаржиться.
Щоб змінити життя на краще, потрібно щось для цього зробити. В світовій літературі на це існує добра казка-приклад «Лиха доля». Там дівчина мала лиху долю в образі гидкої старушенції. Але, коли дівчина полюбила свою долю, викупала її, розчесала та вдягнула в нове плаття, доля подобрішала та стала тепліше ставитися до підопічної.
По-друге, на долю не варто скаржитися просто тому, що це заняття – говоріння зайвих слів. Я часто гав, що скаргами захоплюються не ті люди, в кого справжні проблеми, велике горе. Не ті, кого застала лиха година. Скаржаться ті, в кого справи йдуть так-сяк, посередньо. А от люди, в кого доля насправді лиха, не витрачають часу на пусті балачки та скарги. Вони прохають про до рятують ситуацію. Для них цінна кожна хвилина.
У поемі Тараса Шевченка «Наймичка» головна героїня Ганна мала складну долю. Але вона жодного разу не поскаржилася на неї. Все життя вона дарувала добро та любов іншим.
Доля справді знаходиться у наших власних руках - це підтверджується тим, що ми самі можемо її змінювати.
Я ознайомився з даною темою твору та відразу зробив свої висновки. Скаржитися на долю, звичайно, можна. Це у нашому суспільстві ніхто не забороняє – адже людина вільна проявляти себе, як схоче. Але такого не варто робити. Ось моя думка. І я ладен навести кілька аргументів на її захист.
Во-перше, допоки людина сидить на одному місці та скаржиться на свою долю, в її житті не відбувається ніяких змін на краще. Тобто, її доля аж ніяк не стає кращою. Навкруги такої людини бігають рідні та друзі, знайомі та просто співчутливі люди. Вони намагаються до дають поради, метушаться, жаліють. Так минають роки, а людина все одно сидить верхи на одному тому ж стільці та скаржиться.
Щоб змінити життя на краще, потрібно щось для цього зробити. В світовій літературі на це існує добра казка-приклад «Лиха доля». Там дівчина мала лиху долю в образі гидкої старушенції. Але, коли дівчина полюбила свою долю, викупала її, розчесала та вдягнула в нове плаття, доля подобрішала та стала тепліше ставитися до підопічної.
По-друге, на долю не варто скаржитися просто тому, що це заняття – говоріння зайвих слів. Я часто гав, що скаргами захоплюються не ті люди, в кого справжні проблеми, велике горе. Не ті, кого застала лиха година. Скаржаться ті, в кого справи йдуть так-сяк, посередньо. А от люди, в кого доля насправді лиха, не витрачають часу на пусті балачки та скарги. Вони прохають про до рятують ситуацію. Для них цінна кожна хвилина.
У поемі Тараса Шевченка «Наймичка» головна героїня Ганна мала складну долю. Але вона жодного разу не поскаржилася на неї. Все життя вона дарувала добро та любов іншим.
Доля справді знаходиться у наших власних руках - це підтверджується тим, що ми самі можемо її змінювати.