Відомий український байкар Леонід Глібов створив багато повчальних творів, у яких гостро засуджує некомпетентність суду, жорстоке ставлення панів до простого люду, неробство, висміює хвальків та брехунів, викриває підлабузництво.
Алегоричність завжди лежить в основі будь-якої байки: нам розкриваються людські і суспільні вади через образи рослин і тварин. А ще такий твір складається з оповідної та повчальної частин. В оповіді ми зустрічаємо розповідь про якусь подію, мораль якої міститься у другій частині. Майстерним пером байкаря змальовано лицемірну Лисицю, яка вдається до жахливого вчинку, тому що пташенят «прехорошенько всіх поїла», хоча так гарно відгукувалась про них. Мораль байки «Лисиця-жалібниця» зрозуміла: бувають лукавими і люди, які часто голублять словами, але здійснюють погані вчинки. Лицемір – ось хто є хитрим і підступним, подібно до Лисиці.
Глібов бачив, яким важким було становище кріпаків, яких гнобили поміщики. А як грабували людей чиновники, що служили в царських установах, коли сприяли інтересам панської верхівки, покриваючи їх злочини. Всю ганебність несправедливого суду і показав автор у байці «Щука». Головна «героїня» живе у ставку і декого вже «заїла в смерть», а інших «обідрала». Ніхто не має від неї життя, але Щука не має страху перед відповідальністю, тому що водить дружбу із Лисицею, якій часто посилає свіженьку рибку. Тож коли її все-таки притягають до суду, хижачка повністю покладається на Лисицю. Лисиця придумує покарання для Щуки: судові засідателі, за її порадою, вирішують кинути звинувачувану у річку. Виходить, чиновники стоять на сторожі інтересів того, хто дасть більшого хабаря. Глібов противник таких судів, він прагне викрити хабарництво. Ще одна не менш насичена емоційністю байка — «Вовк та Ягня». Леонід Іванович спрямовує силу алегоричного слова проти кріпосників і їхнього свавілля. Вовк — нещадний панський самодур, а Ягня — звичайний селянин, який, перебуваючи у кріпацтві, кориться волі свого пана. Таким знедоленим співчуває автор. Він розуміє, що кріпак і кріпосник — це вороги, які ніколи не примиряться.
Велике мужності байкаря, що він своїми влучними творами викриває вади характеру людей та пороки суспільства.
Відомий український байкар Леонід Глібов створив багато повчальних творів, у яких гостро засуджує некомпетентність суду, жорстоке ставлення панів до простого люду, неробство, висміює хвальків та брехунів, викриває підлабузництво.
Алегоричність завжди лежить в основі будь-якої байки: нам розкриваються людські і суспільні вади через образи рослин і тварин. А ще такий твір складається з оповідної та повчальної частин. В оповіді ми зустрічаємо розповідь про якусь подію, мораль якої міститься у другій частині.
Майстерним пером байкаря змальовано лицемірну Лисицю, яка вдається до жахливого вчинку, тому що пташенят «прехорошенько всіх поїла», хоча так гарно відгукувалась про них. Мораль байки «Лисиця-жалібниця» зрозуміла: бувають лукавими і люди, які часто голублять словами, але здійснюють погані вчинки. Лицемір – ось хто є хитрим і підступним, подібно до Лисиці.
Глібов бачив, яким важким було становище кріпаків, яких гнобили поміщики. А як грабували людей чиновники, що служили в царських установах, коли сприяли інтересам панської верхівки, покриваючи їх злочини. Всю ганебність несправедливого суду і показав автор у байці «Щука». Головна «героїня» живе у ставку і декого вже «заїла в смерть», а інших «обідрала». Ніхто не має від неї життя, але Щука не має страху перед відповідальністю, тому що водить дружбу із Лисицею, якій часто посилає свіженьку рибку. Тож коли її все-таки притягають до суду, хижачка повністю покладається на Лисицю. Лисиця придумує покарання для Щуки: судові засідателі, за її порадою, вирішують кинути звинувачувану у річку. Виходить, чиновники стоять на сторожі інтересів того, хто дасть більшого хабаря. Глібов противник таких судів, він прагне викрити хабарництво.
Ще одна не менш насичена емоційністю байка — «Вовк та Ягня». Леонід Іванович спрямовує силу алегоричного слова проти кріпосників і їхнього свавілля. Вовк — нещадний панський самодур, а Ягня — звичайний селянин, який, перебуваючи у кріпацтві, кориться волі свого пана. Таким знедоленим співчуває автор. Він розуміє, що кріпак і кріпосник — це вороги, які ніколи не примиряться.
Велике мужності байкаря, що він своїми влучними творами викриває вади характеру людей та пороки суспільства.