Саме найцінніше в житті людини – її життя. Сутність вижити, закладена природою на клітинному рівні. Але люди істоти соціальні. І з цієї точки зору, на мою думку, в житті головне почуття любові. Любові до родини, матері, моїх майбутніх дітей. Та все ж найголовніше почуття, це любов до коханої людини. Без ньго не можливо бути ні дитиною, ні матір’ю, Сидячи за комп’ютером, як завжди на сайті «Вконтакті», і читаючи різні статуси я задумалася, так що ж таке любов? У чому вона полягає? Пишуть дуже багато статусів про те, як страждають від кохання, про те який біль воно їм приносить, як люди здійснюють зради у відношеннях один одного, про обман, брехню і образи. Але хіба це любов? Адже якщо любиш людину, ти ніколи не захочеш зробити йому боляче, на зло, не захочеш зачепити його почуття до тебе. Виходить це просто людський егоїзм. Коли любиш, то хочеться піклуватися про людину, хочеться, щоб він усміхався, хочеться робити його щасливим. Адже отримуючи нескінченні образи від рідної людини, ти перестаєш йому довіряти, ти вже не можеш бути в ньому впевнена, постійно шукаєш підступність. І чим більше цих образ і переживань тим більше стає прірва. І ось вже рідні люди стають зовсім чужими, вони можуть продовжувати бути разом, але зустрічі починають приносити менше радості, ти перестаєш бачити в людині своє майбутнє, або не бачиш його зовсім. Так що ж виходить, це і не любов взагалі, а лише наслідки симпатії, закоханості, пристрасті? Адже неможливо назвати любов’ю те, що не має сенс
Сидячи за комп’ютером, як завжди на сайті «Вконтакті», і читаючи різні статуси я задумалася, так що ж таке любов? У чому вона полягає?
Пишуть дуже багато статусів про те, як страждають від кохання, про те який біль воно їм приносить, як люди здійснюють зради у відношеннях один одного, про обман, брехню і образи. Але хіба це любов? Адже якщо любиш людину, ти ніколи не захочеш зробити йому боляче, на зло, не захочеш зачепити його почуття до тебе. Виходить це просто людський егоїзм. Коли любиш, то хочеться піклуватися про людину, хочеться, щоб він усміхався, хочеться робити його щасливим. Адже отримуючи нескінченні образи від рідної людини, ти перестаєш йому довіряти, ти вже не можеш бути в ньому впевнена, постійно шукаєш підступність. І чим більше цих образ і переживань тим більше стає прірва. І ось вже рідні люди стають зовсім чужими, вони можуть продовжувати бути разом, але зустрічі починають приносити менше радості, ти перестаєш бачити в людині своє майбутнє, або не бачиш його зовсім.
Так що ж виходить, це і не любов взагалі, а лише наслідки симпатії, закоханості, пристрасті? Адже неможливо назвати любов’ю те, що не має сенс