Характеристика Фауста наприкінці твору. Фаусту наприкінці твору — сто років. Він сліпий, але задоволений тим, що, нарешті, досяг бажаного — зрозумів кінцеву істину буття. Вона в тому, щоб служити людству не в теорії, а на практиці, втілюючи в життя вищі моральні та духовні запити людини. Будуючи місто своєї мрії, Фауст промовляє: Постій, хвилино, гарна ти! Після цих слів він помирає, навіть не зрозумівши, що все, що він начебто зробив, було черговим ошукуванням диявола: стукіт лопат, що чув Фауст, були звуками роботи поплічників Мефістофеля, які копати могилу нашому герою, а відвойовані у моря землі знищила повінь. Хоча герой програв у суперечці з Мефістофелем, він уникнув пекельних мук: за нього заступилася душа Маргарити. Позиція Фауста стає символічним виразом прагнення цивілізаційного поступу всього людства, його спрямованості до невпинного розвитку, нових знань, активних творчих звершень. Гете свого героя ідеалізує. Дослідники кажуть, що в ньому письменник бачив самого себе, зі своїми сумнівами та пошуками, думами і мріями. Фауст став одним із вічних образів літератури, тому що ніколи і ні в кого не виходить зупинити прагнення людини до знань, пошуків істини та сенсу життя.
