Йти… назустріч життю. Змучений і знесилений, він робив усе, щоб вижити: їв гіркі й водянисті ягоди, намагався вбити каменюкою куріпку, впіймати рибку в калюжі. Голод і поранена нога завдавали йому нестерпних страждань. «Штани у нього порвалися об гостре каміння, від колін тягнувся кривавий слід». Іноді йому здавалося: крок, зроблений ним, — останній. Але він знову і знову підводився і йшов вперед, розуміючи, що зупинятися не можна. «До полудня він зовсім вибився з сил… і знову розділив золото, цього разу висипавши половину на землю. До вечора він викинув і другу половину». Нічим, навіть золотом, не можна зміряти любов людини до життя. Минали дні і ночі, він йшов, втративши лік часу, відпочиваючи там, де падав. Здавалося, всі відчуття згасли. Тільки життя, яке ще жевріло в ньому, примушувало за інерцією рухатися. «Він більше не боровся, як борються люди. Це саме життя в ньому не хотіло гинути і гнало його вперед». Помираюча людина не хотіла миритися зі смертю і, знаходячись в її кігтях, кидала їй виклик. Зустріч із вовком, перемога над ним — підтвердженнЯ
