"Тарас Бульба"— це повість, присвячена найяскравішим сторінкам історії українського народу. Головний її герой,Тарас Бульба, став утіленням кращих рис характеру людини тієї епохи.Кремезна постать, мужнє обличчя, відкритий сміливий погляд, козацькі вуса та люлька, з якою він ніколи не розлучався. Таким постає перед нами зі сторінок повісті курінний полковник Тарас Бульба. Він любить просте козацьке життя. Тому й проводить своє життя в Запорозькій Січі, бо він — захисник рідної землі, православ’я та предківських законів.Такими хоче бачити і своїх синів. Пишається він синами гаючи, як крушать вони ворога у першій битві. Сам Тарас провів усе своє життя у битвах з поляками, турками, татарами. «Немає з козаків нікого, хто був рівним йому в доблесті». Це мудрий, з великим життєвим досвідом козак. Тому саме його обирають запорожці своїм отаманом. Він завжди в центрі битви. Підбадьорює козаків, дає їм поради.
Однак приголомшений був Тарас, коли побачив, як його рідний син Андрій убиває козаків-запорожців. Він відчуває свою величезну провину перед ними, батьківщиною. І ніяка сила батьківської любові не стане на перешкоді страшному присуду: «Я тебе породив, я тебе й убъю». Помертвіла батьківська душа від подвійного удару: загибелі двох синів. Тарас, життєлюб, веселий, дотепний козак, стає жорстоким месником.
Незабутніми, трагічними є останні сторінки повісті. Горить, палає над річкою дерево, до якого прикутий поляками Тарас Бульба, та душа його з козаками, до них звернені його останні слова. Загинув Тарас Бульба, та незламними залишились його воля, любов до товаришів і рідної України.
"Тарас Бульба"— це повість, присвячена найяскравішим сторінкам історії українського народу. Головний її герой,Тарас Бульба, став утіленням кращих рис характеру людини тієї епохи.Кремезна постать, мужнє обличчя, відкритий сміливий погляд, козацькі вуса та люлька, з якою він ніколи не розлучався. Таким постає перед нами зі сторінок повісті курінний полковник Тарас Бульба. Він любить просте козацьке життя. Тому й проводить своє життя в Запорозькій Січі, бо він — захисник рідної землі, православ’я та предківських законів.Такими хоче бачити і своїх синів. Пишається він синами гаючи, як крушать вони ворога у першій битві. Сам Тарас провів усе своє життя у битвах з поляками, турками, татарами. «Немає з козаків нікого, хто був рівним йому в доблесті». Це мудрий, з великим життєвим досвідом козак. Тому саме його обирають запорожці своїм отаманом. Він завжди в центрі битви. Підбадьорює козаків, дає їм поради.
Однак приголомшений був Тарас, коли побачив, як його рідний син Андрій убиває козаків-запорожців. Він відчуває свою величезну провину перед ними, батьківщиною. І ніяка сила батьківської любові не стане на перешкоді страшному присуду: «Я тебе породив, я тебе й убъю». Помертвіла батьківська душа від подвійного удару: загибелі двох синів. Тарас, життєлюб, веселий, дотепний козак, стає жорстоким месником.
Незабутніми, трагічними є останні сторінки повісті. Горить, палає над річкою дерево, до якого прикутий поляками Тарас Бульба, та душа його з козаками, до них звернені його останні слова. Загинув Тарас Бульба, та незламними залишились його воля, любов до товаришів і рідної України.