«Людина й зброя» - добуток, в якому розповідається про Велику Вітчизняну війну, але спрямовано воно проти війн, проти безглуздої загибелі кращого, що є на світі, - людини. Ця ідея виражена в останніх рядках роману: «Навіть гинучи, будемо твердо вірити, що після нас стане інакше й все це більше не повториться, і щаслива людина, розряджаючи в сонячний день перемоги останню бомбу, скаже: це був останній кошмар на землі!» Як всім учасникам війни - цієї й всіх попередніх, - хотілося вірити, що вона остання, що над головами їхнього нащадків буде завжди чисте блакитне небо! Яка страшна трагедія була для всього людства, коли матері думають про те, що їхнім дітям краще не народитися! Вони хочуть народити своїх дітей для радості, для щастя - от для чого приходить людина в життя, от для чого тільки й варто родити! Що ж зробила з людьми війна? Вона в корені змінила їхній світогляд, їхнє відношення до свого народу, землі, Батьківщині. Вони стали дорожити цим усім у сто разів більше. Але як же страшно, що все це людина усвідомлює під час нещасть і війн!
