Ліричні пісні «Зів’ялого листя» він сам назвав найсуб’єктивнішими з усіх, що з’явились у нас з часу автобіографічних поезій Т.Шевченка, але «найбільш об’єктивними у малювання складного людського чуття».Бо ці верші нібито не схожі один на одного , але мають щось спільне, те що їх об*єднує. Ліризм пронизує саму композицію книги. Пісні її — це три «жмутки» зів’ялого листя. Розповідаючи про муки свого нерозділеного кохання, герой ніби розриває жмуток за жмутком, розкидає зів’яле листя своїх пісень, щоб воно, підхоплене вітром, щезло безслідно.
