Чудовим теплом безмірної любові огортає душу кожної людини спомин, думка про матір її. Нам дано навіки в серці нести образ матері. Усе найдорожче, найсвятіше у моєму житті пов’язане саме з нею. Вона, ніби зоря, осяває немеркнучим сяйвом кожний день своєї дитини. Для матері її дитина — найкраща у світі. Вона очікує від своїх дітей найвищих духовних злетів, проявів людяності й чесності. Неня хоче, щоб її діти жили серед людей і творили добро на цій землі. Тож повага до матері — риса українського національного характеру, яка художньо реалізується у притчі І. Липи «Мати» Розповідь про неньку, яка вчинила випробування для своєї дитини, аби вона могла в житті протистояти «зрадливому і жорстокому світу» ; «дитина погине в цьому життєвому вирі, коли буде пеститися біля матері… коли видряпається... стане тверда духом, міцна волею»; міцна згуртованість, сила волі, витримка — ось риси, які до у майбутньому дитині вижити, долаючи всілякі життєві перешкоди..Мати кинула свою єдину улюблену дитину в прірву. Вчинила це жінка від великої любові до неї. Власну жорстокість вона пояснює тим, що хотіла навчити дитину міцності духу і протистояти життєвим негараздам. Дитина залишається живою і поступово на-магається вилізти з провалля до світла: «Мати сиділа непорушно, як кам’яна, затуливши очі долонями, і прислухалася...».Розповідь ведеться від першої особи. Рішення жінки кинути свою дитину у темне провалля. Страждання героїні від скоєного і водночас упевненість у правильності власного вчинку, її сповідь перед автором. Після випробування дитина залишилася живою; тому вона «не загине в цьому жорстокому світі, а все переможе». Мати очікує, коли її малеча вилізе з темного провалля.
