Твори Кафки завжди дивують, зачаровують, дивують читачів своєю незвичайністю, але ніколи не залишають байдужим. В "Перевтіленні " йдеться про молодого чоловіка, який працює, не покладаючи рук, задля своїх батьків і сестри. Але якогось дня він раптом перетворюється на велику комаху.Ставлення рідних до нього відразу змінюється. Грегор вже хворий, але нікому до цього не має діла. Мати просто заснула на сиільчику, а батько й сестра лише й чекають, коли він зникне за дверима своєї кімнати. Він ледве доповз до своєї кімнати, а його одразу ж замкнули на ключ з вигуком "Нарешті". Дивує така байдужість матері до свого сина, сестри до брата, всієї сім*ї до свого годувальника. Але, незважаючи на це, Грегор продовжує думати про них з любов*ю. Він згодний з тим, що йому треба померти, бо так буде легше його сім*ї. Така велика любов, така відданість своїй родині, така готовність до самопожертви - хіба не є виявом найбільшої людяності? А що ж його близькі? Вони лише зраділи, коли дізналися про його смерть. Адже гроші він уже не приносив, а тільки заважав своєю присутністю. В них не залишилося ні краплі співчуття, не те що любові. І хто з них після цього є людиною? Я вважаю, що своїм оповіданням Кафка показав нам, що навіть за найстрашнішою зовнішністю може бути добра, щира , любляча душа, а за наймилішим і найгарнішим личком - жорстоке чорне серце, без жалю, без любові, без ніжності.
В "Перевтіленні " йдеться про молодого чоловіка, який працює, не покладаючи рук, задля своїх батьків і сестри. Але якогось дня він раптом перетворюється на велику комаху.Ставлення рідних до нього відразу змінюється.
Грегор вже хворий, але нікому до цього не має діла. Мати просто заснула на сиільчику, а батько й сестра лише й чекають, коли він зникне за дверима своєї кімнати. Він ледве доповз до своєї кімнати, а його одразу ж замкнули на ключ з вигуком "Нарешті". Дивує така байдужість матері до свого сина, сестри до брата, всієї сім*ї до свого годувальника. Але, незважаючи на це, Грегор продовжує думати про них з любов*ю. Він згодний з тим, що йому треба померти, бо так буде легше його сім*ї. Така велика любов, така відданість своїй родині, така готовність до самопожертви - хіба не є виявом найбільшої людяності?
А що ж його близькі? Вони лише зраділи, коли дізналися про його смерть. Адже гроші він уже не приносив, а тільки заважав своєю присутністю. В них не залишилося ні краплі співчуття, не те що любові. І хто з них після цього є людиною?
Я вважаю, що своїм оповіданням Кафка показав нам, що навіть за найстрашнішою зовнішністю може бути добра, щира , любляча душа, а за наймилішим і найгарнішим личком - жорстоке чорне серце, без жалю, без любові, без ніжності.