Жили собі пальчики. Жили жили не тужили, їли масло, їли хліб. Був у них пес Ніб. Любив він хліб. Но тут прийшов фізрук з’їв тот хліб і пес Ніб помер через 5 діб. Кричить фізрук, на танкови він їде. А сірі дні минали як могили. Проходить той фізрук біля могили Ніба і їсть хліба. Ой Ніб Ніб, ти любив хліб.. пробач мене коханий, я теж люблю хліб. Я прийду пізно у ночі ліпити з тобою калачі. І на печі ми будем лежати. Я буду плакати і тужити, а ти мною дорожити. Можливо, я мелю дурниці, але це не небилиці. Це було так і був той хліб. Був пес і жив він у хліву на славу і хвалу
