Мені дуже сподобалося оповідання Паустовського з гарною назвою "Теплий хліб". Він схожий і на казку, і на притчу, і історію з життя. Розповідь дуже повчальна. Усі ми знаємо, мовляв, хліб усьому голова. І ще зрозуміло, що не можна сміятися з хворого та нещасного. Навіть якщо він – кінь. Тим більше якщо так і є! Мені завжди дуже шкода тварин.
Автор розповідає, як хлопчик Філька, котрий постійно всім незадоволений (усім каже: "так ну"), посміявся над старим конем. А тварина ця, між іншим, була героїчна. Його ще під час війни, глушеного на полі бою, його довелося залишити мірошнику. Прогодувати той коня не міг, хоч і вилікував. І ось кінь той попросив скоринку хліба у Фільки, а той кинув її в сніг. Посміявся - і з хліба, і з нещасного коня. Відразу хуртовина піднялася, Фільке в очі кинула сніг. І гримнули такі холоди, що вода замерзла. І давно млин не давав муки. Голод настав. Навіть голодні миші з льохів полізли від холоду. Виявилося, що колись мешканець цього ж села кинув одноногому солдатові плісняву скоринку хліба, щоб посміятися. І теж настав смертельний холод... І навіть коли він пройшов, восени врожаю не було.
Філька не зізнався б, звісно, навіть бабусі, що повірив у легенду. А сам ніч не спав – переживав. Не витримав і пішов поради просити у мірошника. Вони, я чула, чаклунами завжди вважаються. Та то й був господар коня.
Щоб урятувати всіх від прокляття, Філька вирішує підняти все село на те, щоб розбити кригу біля млина. І у них виходить! Сорока ще, як то кажуть, на хвості принесла потепління! А коневі він дає тепер теплий свіжий хліб. Розповіді про тварин завжди особливо чіпають. Можна подивитися бої без правил, на які так батьки сваряться, і лише посміятися. Але як тільки читаєш про цуценя, якого викинули, одразу засмучуєшся, хочеться якось до . Не тому цуценяті, але якомусь іншому звірові.
Мені дуже сподобалося оповідання Паустовського з гарною назвою "Теплий хліб". Він схожий і на казку, і на притчу, і історію з життя. Розповідь дуже повчальна. Усі ми знаємо, мовляв, хліб усьому голова. І ще зрозуміло, що не можна сміятися з хворого та нещасного. Навіть якщо він – кінь. Тим більше якщо так і є! Мені завжди дуже шкода тварин.
Автор розповідає, як хлопчик Філька, котрий постійно всім незадоволений (усім каже: "так ну"), посміявся над старим конем. А тварина ця, між іншим, була героїчна. Його ще під час війни, глушеного на полі бою, його довелося залишити мірошнику. Прогодувати той коня не міг, хоч і вилікував. І ось кінь той попросив скоринку хліба у Фільки, а той кинув її в сніг.
Посміявся - і з хліба, і з нещасного коня. Відразу хуртовина піднялася, Фільке в очі кинула сніг. І гримнули такі холоди, що вода замерзла. І давно млин не давав муки. Голод настав. Навіть голодні миші з льохів полізли від холоду. Виявилося, що колись мешканець цього ж села кинув одноногому солдатові плісняву скоринку хліба, щоб посміятися. І теж настав смертельний холод... І навіть коли він пройшов, восени врожаю не було.
Філька не зізнався б, звісно, навіть бабусі, що повірив у легенду. А сам ніч не спав – переживав. Не витримав і пішов поради просити у мірошника. Вони, я чула, чаклунами завжди вважаються. Та то й був господар коня.
Щоб урятувати всіх від прокляття, Філька вирішує підняти все село на те, щоб розбити кригу біля млина. І у них виходить! Сорока ще, як то кажуть, на хвості принесла потепління! А коневі він дає тепер теплий свіжий хліб.
Розповіді про тварин завжди особливо чіпають. Можна подивитися бої без правил, на які так батьки сваряться, і лише посміятися. Але як тільки читаєш про цуценя, якого викинули, одразу засмучуєшся, хочеться якось до . Не тому цуценяті, але якомусь іншому звірові.
Объяснение: