Любов приходить і час зупиняється, всі почуття миттєво виходять з рівноваги в очікуванні незнаного. В калюжах життя відбиваються промені невловимої трепетної радості, коли душа спалахує барвистими іскрами мрій і лине у світ Ромео і Джульєтти. Кришталева чаша кохання наповнена краплинами радощів і страждань, злетів і падінь, надій і розчарувань. Розбити її – значить навіки зранити гострими осколками душу, зламати ніжну квітку, напоєну п’янким вином щастя. Пелюстки таких квітів, свіжі і прив’ялі, вранішні і вечірні, весняні і осінні, торкнувшись поетичного таланту, впали безцінними перлами на палітру «вічних образів» у світовій літературі.
Герої «Ромео і Джульєтти» молоді, чисті серцем. Живуть відчуттям величезної радості буття, а потім – безмежного щасливого почуття. Оптимізм автора виявляється сильнішим за людиноненависництво і користолюбство. «Ромео і Джульєтта» – найвизначніший гімн коханню. Почуття юнака і дівчини з ворогуючих родин – не тільки пристрасне, яке не визнає ніяих перешкод, але й почуття, що збагачує душу. Шекспір дуже поетично показує народження й розвиток цьо го високого почуття.
Перше кохання, кажуть, найсильніше. Бо приходить рожевими серпанками юності, зачіпає серце криком ліричної пісні, збурює почуття, перетворюючи всі думки на солодкі мрії, що несуть, несуть у вир романтики…
Кохання перетворює героїв. Ромео береться за зброю. Джульєтта по-дитячому безпосередня й відверта. Покохавши, вона починає краще розумітися на людських взаєминах – краще, ніж її батьки. Те, що Джульєтті лише тринадцять років, ще раз доводить: великі почуття доступні й юним душам. Відданість коханому, віра в Ромео, рішучість – усе це робить Джульєтту найяскравішим символом найпрекраснішого людського почуття. Герої боряться за право вільного вибору в коханні. Кохання Ромео і Джульєтти – нестримне, чисте й героїчне – триває лише декілька днів і протистоїть давнім поглядам і відносинам. Ворожнеча родин – пережиток давнього, проте воно має силу і здатне заважати утвердженню нової моралі, нового порядку. Закохані оточені сліпою і ненависною ворожнечою. З рішучістю Джульєтта п’є снодійне зілля. Розділити з коханим його долю – у цьому вбачала Джульєтта свій обов’язок. Дівчина гинее тільки-но зазнавши щастя кохання, про яке мріяла і яке виплекала у своєму серці. Без Ромео життя втрачає смисл, бо двічі кохати неможливо…
Це справжній бій за вільне життя й права людини. Трагічна загибель дітей примирила ворогуючі родини, але якою ціною! Своєю смертю закохані ніби купують перемогу нового принципу – принципу миру, дружби, кохання. Народилася нова істина: людські почуття святіші й значніші за вікові забобони. Так було й так буде завжди, доки живее людина.
Кохання потребує особливого ставлення до себе. Його слід нести високо й оберегти від стороннього впливу. Воно – найбільша цінність двох. І лише вони мають право її торкатись, її відчувати, про неї говорити і діяти згідно з її поривами. Це почуття надає сили, впевненості в собі, здатності вирішувати недосяжні справи. Кохання – це антонім злоби та ворожнечі. Воно примирює людей, пом’якшує навіть зачерствілі душі.
Образи Ромео і Джульєтти хвилюють кожне покоління людей, надихають на творчі пошуки митців різних часів. Ми їх називаємо «вічними», бо вони носії дзеркал людської душі, де відбиваються найсокровенніші думки й найзаповітніші мрії. Це істинні скарбниці духовності. На дні яких стоїть печать вічності, де любов і лірика зливаються в єдине ціле, ім’я якому – безсмертя. І кожен читач вчиться на цих образах розуміти не тільки минуле, але й сучасне.
Любов приходить і час зупиняється, всі почуття миттєво виходять з рівноваги в очікуванні незнаного. В калюжах життя відбиваються промені невловимої трепетної радості, коли душа спалахує барвистими іскрами мрій і лине у світ Ромео і Джульєтти. Кришталева чаша кохання наповнена краплинами радощів і страждань, злетів і падінь, надій і розчарувань. Розбити її – значить навіки зранити гострими осколками душу, зламати ніжну квітку, напоєну п’янким вином щастя. Пелюстки таких квітів, свіжі і прив’ялі, вранішні і вечірні, весняні і осінні, торкнувшись поетичного таланту, впали безцінними перлами на палітру «вічних образів» у світовій літературі.
Герої «Ромео і Джульєтти» молоді, чисті серцем. Живуть відчуттям величезної радості буття, а потім – безмежного щасливого почуття. Оптимізм автора виявляється сильнішим за людиноненависництво і користолюбство. «Ромео і Джульєтта» – найвизначніший гімн коханню. Почуття юнака і дівчини з ворогуючих родин – не тільки пристрасне, яке не визнає ніяих перешкод, але й почуття, що збагачує душу. Шекспір дуже поетично показує народження й розвиток цьо го високого почуття.
Перше кохання, кажуть, найсильніше. Бо приходить рожевими серпанками юності, зачіпає серце криком ліричної пісні, збурює почуття, перетворюючи всі думки на солодкі мрії, що несуть, несуть у вир романтики…
Кохання перетворює героїв. Ромео береться за зброю. Джульєтта по-дитячому безпосередня й відверта. Покохавши, вона починає краще розумітися на людських взаєминах – краще, ніж її батьки. Те, що Джульєтті лише тринадцять років, ще раз доводить: великі почуття доступні й юним душам. Відданість коханому, віра в Ромео, рішучість – усе це робить Джульєтту найяскравішим символом найпрекраснішого людського почуття. Герої боряться за право вільного вибору в коханні. Кохання Ромео і Джульєтти – нестримне, чисте й героїчне – триває лише декілька днів і протистоїть давнім поглядам і відносинам. Ворожнеча родин – пережиток давнього, проте воно має силу і здатне заважати утвердженню нової моралі, нового порядку. Закохані оточені сліпою і ненависною ворожнечою. З рішучістю Джульєтта п’є снодійне зілля. Розділити з коханим його долю – у цьому вбачала Джульєтта свій обов’язок. Дівчина гинее тільки-но зазнавши щастя кохання, про яке мріяла і яке виплекала у своєму серці. Без Ромео життя втрачає смисл, бо двічі кохати неможливо…
Це справжній бій за вільне життя й права людини. Трагічна загибель дітей примирила ворогуючі родини, але якою ціною! Своєю смертю закохані ніби купують перемогу нового принципу – принципу миру, дружби, кохання. Народилася нова істина: людські почуття святіші й значніші за вікові забобони. Так було й так буде завжди, доки живее людина.
Кохання потребує особливого ставлення до себе. Його слід нести високо й оберегти від стороннього впливу. Воно – найбільша цінність двох. І лише вони мають право її торкатись, її відчувати, про неї говорити і діяти згідно з її поривами. Це почуття надає сили, впевненості в собі, здатності вирішувати недосяжні справи. Кохання – це антонім злоби та ворожнечі. Воно примирює людей, пом’якшує навіть зачерствілі душі.
Образи Ромео і Джульєтти хвилюють кожне покоління людей, надихають на творчі пошуки митців різних часів. Ми їх називаємо «вічними», бо вони носії дзеркал людської душі, де відбиваються найсокровенніші думки й найзаповітніші мрії. Це істинні скарбниці духовності. На дні яких стоїть печать вічності, де любов і лірика зливаються в єдине ціле, ім’я якому – безсмертя. І кожен читач вчиться на цих образах розуміти не тільки минуле, але й сучасне.