О. С. Пушкін роману «Євгеній Онєгін» присвятив вісім років свого життя. За час написання роману у поета сталася серйозна переоцінка цінностей, поява у нього нових життєвих пріоритетів.
Пушкін був у процесі інтенсивних моральних шукань. Прагнення до вирішення головних моральних проблем сучасного суспільства і буття, до філософського осягнення світу яскраво відбилося в романі, в якому всі ситуації дійсного життя і долі героїв сприймаються крізь авторську призму.
У романі долі героїв нам, читачам, дають поживу для роздумів про взаємозв’язок світу й особистості, про проблему боргу і щастя. Чи був щасливий Євгеній Онєгін? Думаю, що у читачів роману немає сумнівів у тому, що Онєгін глибоко нещасна людина. У нього є походження, природна обдарованість, багатство, але все це ні разом, ні окремо, ніколи не зробить людину щасливою. Євгеній спадкоємець всіх своїх родичів, він належить до великосвітського петербурзького суспільства, наділений такими якостями, як холодним розважливим розумом і комунікабельністю. Але він обділений чимось дуже важливим, необхідним для щастя.
О. Пушкін знайомить нас з Євгенієм Онєгіним як зі своїм приятелем. Автор показує нам, що Онєгін страждає душевною нерозвиненістю. Пушкін пропонує герою роману такі обставини, в яких сам автор отримує відчуття захвата життям і щастя. Онєгін, навпаки, в цих обставинах перебуває байдужим. Автор пропонує Онєгіну насолодитися театром, який називає чарівним краєм, але Євгеній байдужий і до блискучих артисток, і до чарівних постановок.
О. Пушкін хоче ввести його в коло своїх друзів, щоб герой знайшов порятунок від душевних терзань у творчості. Як не бився автор, але нічого з цього не вийшло. О. Пушкін намагався зацікавити Євгенія Онєгіна радістю і блиском балів, але герой був похмурий і там. Для автора щастя становила любов, яка перетворювала все навколо. Але хіба наш герой здатний любити? Адже він вважає любов ніжною наукою пристрасті, вона для нього лише розумова гра.
О. Пушкін, можна сказати, веде свого героя по життю, пропонуючи йому різні можливості для щастя. Ось Євгеній у селі: здавалося б, насолоджуйся світом сільської тиші. Що ви! Він і тут залишається перебувати в нудьзі, його долає хандра. Герой не зміг знайти щастя в спокої сільської одноманітності. Пушкін зіштовхує Онєгіна з миром сердечності і душевності. Автор знайомить Онєгіна з Ленським і Тетяною Ларіної, бо у них є те, чого немає у Онєгіна. Володимир Ленський – герой, у якого є душа. Автор згадує про нього, часто використовуючи такі фрази, як «палкий дух», «душа його була зігріта» тощо. Для нього щастя – це хвилинний стан.
О. Пушкін у романі називає Ленського «щасливцем». Ніжний образ метелика виникає у автора, коли він про нього розповідає. В античній літературі у вигляді метелика зображували Психею. Вона була уособленням душі і коханої Амура. Можна сказати, що образ метелика об’єднує Ленського і Тетяну, тому що вони обидва уособлювали душу. Цей образ влетів у скло онегінської бездушності, залишивши тріщину. Ленський розбився, а Тетяна вціліла. Тетяна до душі Онєгіна пробудитися. І ось тільки тут з’являються слова про ймовірність щастя. Але Євгеній про щастя може говорити лише в умовному вигляді, бо розуміє свою нездатність слідувати почуттю боргу.
Формування душі у Онєгіна відбувається із затримкою, в ньому рано охололи почуття і понівечене поняття боргу. Євгеній Онєгін не прислухався під час до голосу совісті, не виконував моральний борг, щоб зупинити дуель. Йому не вистачило мужності, тому він став убивцею Ленського. Тетяна після пояснення з Онєгіним зрозуміла, що він не може дати їй щастя. Її любов до нього не зруйнувала душу, а навпаки, зміцнила моральну досконалість Тетяни. Онєгін дізнався, що таке каяття, любов опанувала його душею. Тільки ось душевний досвід прийшов до нього досить пізно.
Пушкін був у процесі інтенсивних моральних шукань. Прагнення до вирішення головних моральних проблем сучасного суспільства і буття, до філософського осягнення світу яскраво відбилося в романі, в якому всі ситуації дійсного життя і долі героїв сприймаються крізь авторську призму.
У романі долі героїв нам, читачам, дають поживу для роздумів про взаємозв’язок світу й особистості, про проблему боргу і щастя. Чи був щасливий Євгеній Онєгін? Думаю, що у читачів роману немає сумнівів у тому, що Онєгін глибоко нещасна людина. У нього є походження, природна обдарованість, багатство, але все це ні разом, ні окремо, ніколи не зробить людину щасливою. Євгеній спадкоємець всіх своїх родичів, він належить до великосвітського петербурзького суспільства, наділений такими якостями, як холодним розважливим розумом і комунікабельністю. Але він обділений чимось дуже важливим, необхідним для щастя.
О. Пушкін знайомить нас з Євгенієм Онєгіним як зі своїм приятелем. Автор показує нам, що Онєгін страждає душевною нерозвиненістю. Пушкін пропонує герою роману такі обставини, в яких сам автор отримує відчуття захвата життям і щастя. Онєгін, навпаки, в цих обставинах перебуває байдужим. Автор пропонує Онєгіну насолодитися театром, який називає чарівним краєм, але Євгеній байдужий і до блискучих артисток, і до чарівних постановок.
О. Пушкін хоче ввести його в коло своїх друзів, щоб герой знайшов порятунок від душевних терзань у творчості. Як не бився автор, але нічого з цього не вийшло. О. Пушкін намагався зацікавити Євгенія Онєгіна радістю і блиском балів, але герой був похмурий і там. Для автора щастя становила любов, яка перетворювала все навколо. Але хіба наш герой здатний любити? Адже він вважає любов ніжною наукою пристрасті, вона для нього лише розумова гра.
О. Пушкін, можна сказати, веде свого героя по життю, пропонуючи йому різні можливості для щастя. Ось Євгеній у селі: здавалося б, насолоджуйся світом сільської тиші. Що ви! Він і тут залишається перебувати в нудьзі, його долає хандра. Герой не зміг знайти щастя в спокої сільської одноманітності. Пушкін зіштовхує Онєгіна з миром сердечності і душевності. Автор знайомить Онєгіна з Ленським і Тетяною Ларіної, бо у них є те, чого немає у Онєгіна. Володимир Ленський – герой, у якого є душа. Автор згадує про нього, часто використовуючи такі фрази, як «палкий дух», «душа його була зігріта» тощо. Для нього щастя – це хвилинний стан.
О. Пушкін у романі називає Ленського «щасливцем». Ніжний образ метелика виникає у автора, коли він про нього розповідає. В античній літературі у вигляді метелика зображували Психею. Вона була уособленням душі і коханої Амура. Можна сказати, що образ метелика об’єднує Ленського і Тетяну, тому що вони обидва уособлювали душу. Цей образ влетів у скло онегінської бездушності, залишивши тріщину. Ленський розбився, а Тетяна вціліла. Тетяна до душі Онєгіна пробудитися. І ось тільки тут з’являються слова про ймовірність щастя. Але Євгеній про щастя може говорити лише в умовному вигляді, бо розуміє свою нездатність слідувати почуттю боргу.
Формування душі у Онєгіна відбувається із затримкою, в ньому рано охололи почуття і понівечене поняття боргу. Євгеній Онєгін не прислухався під час до голосу совісті, не виконував моральний борг, щоб зупинити дуель. Йому не вистачило мужності, тому він став убивцею Ленського. Тетяна після пояснення з Онєгіним зрозуміла, що він не може дати їй щастя. Її любов до нього не зруйнувала душу, а навпаки, зміцнила моральну досконалість Тетяни. Онєгін дізнався, що таке каяття, любов опанувала його душею. Тільки ось душевний досвід прийшов до нього досить пізно.