Автор говорить про те, що не потрібно буквально сприймати зміст слів «Герой нашого часу». Герой нашого часу – це «портрет, складений з пороків усього нашого покоління, у його розвитку». Але автор не претендує на роль Правителя людських пороків; він просто вказує суспільству на його хворобу, а «як її вилікувати – це вже бог знає!»
Щоб згаяти вечір, Максим Максимович розповідає історію зі свого життя. Коли п’ять років тому він з ротою стояв у фортеці за Тереком, туди був призваний на службу офіцер років двадцяти п’яти, звали його Григорій Олександрович Печорін. Він був багатий, але надзвичайно дивний. Так, в холодну погоду він цілими днями пропадав на полюванні, а у себе в кімнаті замерзав; один ходив на кабана, але здригався і бліднув при різкому звуці. «У дощик, в холод цілий день на полюванні; всі промерзнуть, втомляться – а йому нічого. А інший раз сидить у себе в кімнаті, вітер пахне, запевняє, що застудився, він здригнеться і зблідне при різкому шумові, а при мені ходив на кабана один на один …
Автор говорить про те, що не потрібно буквально сприймати зміст слів «Герой нашого часу». Герой нашого часу – це «портрет, складений з пороків усього нашого покоління, у його розвитку». Але автор не претендує на роль Правителя людських пороків; він просто вказує суспільству на його хворобу, а «як її вилікувати – це вже бог знає!»
Щоб згаяти вечір, Максим Максимович розповідає історію зі свого життя. Коли п’ять років тому він з ротою стояв у фортеці за Тереком, туди був призваний на службу офіцер років двадцяти п’яти, звали його Григорій Олександрович Печорін. Він був багатий, але надзвичайно дивний. Так, в холодну погоду він цілими днями пропадав на полюванні, а у себе в кімнаті замерзав; один ходив на кабана, але здригався і бліднув при різкому звуці. «У дощик, в холод цілий день на полюванні; всі промерзнуть, втомляться – а йому нічого. А інший раз сидить у себе в кімнаті, вітер пахне, запевняє, що застудився, він здригнеться і зблідне при різкому шумові, а при мені ходив на кабана один на один …