Котляревський по-своєму осмислив і передав образи троянців, запозичені з Вергілієвої "Енеїди". Зобразивши українське життя, хоч і прикрившись давнім відомим сюжетом, автор зобразив своїх героїв козаками. На початку поеми є характеристика Енея:
Еней був парубок моторний
І хлопець хоч куди козак...
Він мав неабиякі організаторські здібності, бо зміг зібрати переможених троянців і умовити їх відправитися в далеку подорож. Крім того, що Еней проворніший і завзятіший від усіх, разом зі своїми троянцями, що часом навіть отримують у І. Котляревського українські імена (наприклад Охрім, Тарас), він п'є, гуляє, а разом з тим і забуває про своє високе покликання, відповідно якому Еней повинен заснувати Рим, тобто стати родоначальником римлян.
Еней зображений як справжній бабій, бо коли він дізнався про самогубство Дідони, яку підступно покинув, то тільки цинічно зауважив:
Нехай їй вірне царство,
Мені же довголітнє панство
І щоб друга вдова найшлась!
Еней і троянці виявляються справжніми боягузами, коли потрапляють у бурю. Вони зовсім не схожі на тих героїв, яких оспівує знаменитий Вергілій.
Але поступово поведінка героїв починає змінюватися. У війні з латинцями Еней розкривається як полководець, якого турбує доля усього війська, який відчуває свою відповідальність за інших:
Еней один не роздягався,
Еней один за всіх не спав;
Він думав, мислив, умудрявся (Бо сам за всіх і одвічав)...
Наприкінці поеми Еней постає як воїн, що наділений надприродною силою. Троянці теж зображуються не як п'яниці і гуляки, а як патріоти і віддані воїни. Прикладом відданості і самопожертви є подвиг Низа і Евріала. Вони пробираються вночі у табір ворога і влаштовують там різанину, але втекти їм не вдається. Низ і Евріал були побратимами, зовсім як запорозькі козаки. Низ, побачивши смерть свого побратима, помстився за нього, але і сам загинув.
Котляревський по-своєму осмислив і передав образи троянців, запозичені з Вергілієвої "Енеїди". Зобразивши українське життя, хоч і прикрившись давнім відомим сюжетом, автор зобразив своїх героїв козаками. На початку поеми є характеристика Енея:
Еней був парубок моторний
І хлопець хоч куди козак...
Він мав неабиякі організаторські здібності, бо зміг зібрати переможених троянців і умовити їх відправитися в далеку подорож. Крім того, що Еней проворніший і завзятіший від усіх, разом зі своїми троянцями, що часом навіть отримують у І. Котляревського українські імена (наприклад Охрім, Тарас), він п'є, гуляє, а разом з тим і забуває про своє високе покликання, відповідно якому Еней повинен заснувати Рим, тобто стати родоначальником римлян.
Еней зображений як справжній бабій, бо коли він дізнався про самогубство Дідони, яку підступно покинув, то тільки цинічно зауважив:
Нехай їй вірне царство,
Мені же довголітнє панство
І щоб друга вдова найшлась!
Еней і троянці виявляються справжніми боягузами, коли потрапляють у бурю. Вони зовсім не схожі на тих героїв, яких оспівує знаменитий Вергілій.
Але поступово поведінка героїв починає змінюватися. У війні з латинцями Еней розкривається як полководець, якого турбує доля усього війська, який відчуває свою відповідальність за інших:
Еней один не роздягався,
Еней один за всіх не спав;
Він думав, мислив, умудрявся (Бо сам за всіх і одвічав)...
Наприкінці поеми Еней постає як воїн, що наділений надприродною силою. Троянці теж зображуються не як п'яниці і гуляки, а як патріоти і віддані воїни. Прикладом відданості і самопожертви є подвиг Низа і Евріала. Вони пробираються вночі у табір ворога і влаштовують там різанину, але втекти їм не вдається. Низ і Евріал були побратимами, зовсім як запорозькі козаки. Низ, побачивши смерть свого побратима, помстився за нього, але і сам загинув.